Колообіг западла в природі
2012-08-28 13:23:00 Автор: Доктор Падлюччо
І сонце вилізло, як раніний солдат із окопа. І блєдний місяць дивився на нього з нєскриваємою іронією. Сонце очухалось трохи, підішло ближче. Каже місяцю: «Собіраю миталолом». І віддав йому місяць свій пулімьот, насипав повну каску патронів, покивав рогами – і поплівся проч.
Добре утро всім, хто вилазить із тучі, а попадає в грозу. Хто постоянно щитає дні, а нащитує десятиліття. До вас, дорогі брати і сезтри, вопрошаю: пачіму сонце і місяць можуть встрічацця на небі й не дєлать падлянок друг другу, а ви тільки того і прагнете, шоб нагадить ближньому в карман?
В гордині своїй ви упрямствуєте, мовляв, не в каждий карман – ето раз, і чаще не я їм, а вони – мені, й ето два. Перид сном, вмєсто молитви (ілі же разом із нею) всі ми кажемо серцю своєму: я не приумножив кількість западла у світі, а єслі таке і було, то чисто случайно й всього на одну капільку.
Но парадокс у тому, шо настає новий день, і до вечора ваші кармани – повні. Ну, як жи так? – питаєте ви перид сном вмєсто молитви (ілі бизпосередньо за допомогою оної). Як жи так, шо я – нікому нічо, а вони мені – полні кармани? Шо за люди, де їхня совість?
Хто украв каналізационний люк під парадним? Зачєм поміняли код на дверях і поламали звонок? Де гаряча вода? І якого лєшого каждий раз, када приходицця звертатись у гарантійний ремонт, на тебе дивляцця так, наче ти – проходімєц і скупщик краденого?
Куда б не направив ти стопи свої, до кого би не звернувся з прозьбою чи предложенієм, - кругом на тебе жде западло зі своїми круглими, слігка удівльонними глазами.
Нада сказать, шо западло має древнє, біблійне походження. Взять, наприклад, очінь давню історію про те, як рятівник люцтва і многіх животних Ной на радостях напився і захропів голяка, а його синочок Хам побачив – і мало того, шо настучав братам своїм, дак іще й почав прикалувацця з родітєля, мовляв, нада його у витрєзвітєль здать, а лучше в клуб анонімних алкоголіків оформити.
І от шо інтірєсно: Хаму почті шо і не перипало за дєрзость і неповагу до старших (той факт, шо імєнно від нього проізошли нєгри – не щитаєцця). А от синок наглєца, безневинний Ханаан, одгріб по повній: внаслідок прокляття дєдушки на нього обрушилось натуральне западло у вигляді рабства.
Або згадаєм, наприклад, історію, када пророк Йона оказався у чериві кита. Правда, він бистро поняв, що подобний проект міг лічно разработать тіки сам Господь, а патаму покаявся і був спасьонний, но всьо жи тієї миті, када пришлось пророку скользить у страшну бєздну кашалотової утроби, він навірняка подумав: ну, нада же, яке неслихане та діке западло!
А Ісаак, який покорно возложив башку під тесак родітєля з горящими глазами? Він то був не при ділах, на відміну від Авраама, якому так сильно бракувало віри, шо Богу прийшлось німножко поіграть у доктора Крамера із сєріала “Пилка”. От шо міг думать Ісаак, када клінок уже дрожав над його горлом? Канєшно, він міркував про западло, шо випало йому чисто на шару.
Да шо казать: назустріч западлу – причому, цілком сознатільно – йшов сам Ісус Христос, када Його заклав властям один із учнів.
Як ми бачим, чазть прикладів (Ханаан, Ісаак) склоняють к мислі, шо западло ше з незапамнятних віків чекає на людину просто так, а не за якіто крупні лажі, прощоти чи заподіяну ближнім шкоду. Але не менш логічно можна утвірждать, шо западло – суть планове міроприємство, спущине із неба по особій рознарядці.
Одсюда вивод: в люцькій юдолі западло існує в двох акадімічєскіх форматах.
Перший – це пуля-дура, кірпіч на голову, окошко каси, закрите перид самим носом. Западло такого тіпа равнодушне до тебе лічно – воно, як дипозит, накаплюєцця в світі, шоб кажда тварь була тривожна і пичальна, шугалась і зирила по сторонам, і шоби на вустах постійно тріпотіло слово “жопа”.
Но западло іного віда – се повна протилежність. Воно жертовне і чисто адресне. Воно не просто поджидає тебе дето за углом, а ше й при тому надієцця, шо ти свідомо звернеш за нужний угол, аби постати віч на віч з його круглими, як бублики на сковородці, глазіщами.
Це западло – твій лічний шанс очистити кармани від покладів напрасліни, каторою тебе одарюють щоденно. Воно, канєшно, набагато жоще, ніж обичний пінок судьби, безжальніше, й має про запас нехілий вибор травм, болєзнів, літальних случаїв, но єслі людина здатна превозмогти сложний псіхоемоційний сплав гордині з трусостю й бросицця в його об’яття – дето у пеклі вибиває пробки, кончаєцця смола й тимпература падає на пару градусів.
Се мудрість, дорогі брати і сезтри: хто не наступа на граблі, той все життя приречений гребти.
Плач, селфмейдмен, ридай, Рахіль, шо породила плем’я гордовите, вгодоване, упевнене у завтрашньому дні, – вам не дано пізнати радість западла второго тіпа. Впрочім, для вас і сльози – западло, так шо танцюйте і гребіть.
Кругообіг западла в природі – крайнє проста екодуховна сістєма, в якій оба формата цього фєномєна повинні врівноважувать друг друга, як лосі та тюлєні, як бабочки та анаконди.
І от када ти, вкотре нахватавши мєлкіх і дошкульних триндюлєй, а принагідно поставивши комусь поблизу ловку подножку чи харкнувши ззаду на рукав, укотре будеш вопрошать у неба, чо так вокруг усе несправедливо, задумайся хотя би от про шо: када востаннє ти співав похвальні гімни бизумству храбрих?
Людей, які приподнімають забрало свого его, шоби з достоїнством зустрити підбородком битонну стєнку, ми піддаємо остракізму, крутим пальцьом біля скроні. Ми зневажаєм щедрість Бога, який подав нам западло не для розваги, а як нагоду проявити в собі шото люцьке.
Як кажуть пошляки, наш мір багато в чому похожий на хокєйну площадку: жизнь каждому дає і клюшку, й защитну каску. Но час од часу хтото вискакує на льод без каски, як Філ Еспозіто, чиї слова нада було би вибить дето на скрижалях:
“Я все своє життя іграв без шльома, тому нічо не знаю про струс мозку”.