Страница: 2335 Украина-вчера, сегодня, завтра...
Количество постов — 55541
А вот как определить - есть успехи по борьбе с коррупцией или нет? Ну реально - как определить?
С помощью опроса общественного мнения, как тут уже по сетям предлагали? Но... о какой коррупции может говорить среднестатистический украинец? Правильно, о бытовой.
С помощью количества арестованных и посаженых? Но это не показатель и не метод анализа.
Может стоит посмотреть на более простой показатель? На фактические цифры денег? Кирилл Данильченко написал классный текст на Петр и Мезепа, я цифрами заинтересовался и копнул - благо Белые книги ВСУ лежат в полностью открытом доступе.
Бюджет МО 2013 года - фактическое финансирование в размере 15,2 миллиарда гривен, что по курсу 8,2 составляет 1,85 миллиарда долларов США.
Бюджет МО 2016 года - фактическое финансирование в размере 58,0 миллиарда гривен, что по курсу 26,4 составляет 2,19 миллиарда долларов США.
Разница, как видим - не монументальная, 18% всего-то. Да, у нас зарплату платят не в долларах и лобовое сравнение не совсем уместно. Но топливо жестко привязано к доллару, ткань для формы жестко привязана к доллару (хлопок все никак у нас не начнет колоситься), импортных комплектующих и компонентов у нас в технике много.
Разница в 18%, но в 2013 году в ВСУ было 165 000 человек, а в 2016 - 250 000.
Разница в 18%, но в 2013 году МО купило 3 новых КрАЗа. А в 2016 - 352.
Разцниа в 18%, но в 2013 году ГШ провел 7 батальонных учений, в в 2016 - 17 бригадных и 155 батальонных.
Все ли хорошо уже в МО? Все ли там белые и пушистые, прозрачные и честные? Да нет, конечно нет. 250 000 человек, они разные.
Но за три года мы показали качественный рывок в обеспечении и подготовке, сверхрывок (по сравнению) в закупках и модернизациях. И это сделано не только, и не сколько, за счет валового увеличения финансирования, а в первую очередь - за счет борьбы с коррупцией.
Без показательных демонстративных арестов, без шума и пиара. Не ради процесса борьбы, а ради результата.
Борьба продолжится и в следующем году.
P.S. Белая книга за 2017 год появится только через несколько месяцев, поэтому за основу взят 2016 год.
Юрий . Бирюков.
С помощью опроса общественного мнения, как тут уже по сетям предлагали? Но... о какой коррупции может говорить среднестатистический украинец? Правильно, о бытовой.
С помощью количества арестованных и посаженых? Но это не показатель и не метод анализа.
Может стоит посмотреть на более простой показатель? На фактические цифры денег? Кирилл Данильченко написал классный текст на Петр и Мезепа, я цифрами заинтересовался и копнул - благо Белые книги ВСУ лежат в полностью открытом доступе.
Бюджет МО 2013 года - фактическое финансирование в размере 15,2 миллиарда гривен, что по курсу 8,2 составляет 1,85 миллиарда долларов США.
Бюджет МО 2016 года - фактическое финансирование в размере 58,0 миллиарда гривен, что по курсу 26,4 составляет 2,19 миллиарда долларов США.
Разница, как видим - не монументальная, 18% всего-то. Да, у нас зарплату платят не в долларах и лобовое сравнение не совсем уместно. Но топливо жестко привязано к доллару, ткань для формы жестко привязана к доллару (хлопок все никак у нас не начнет колоситься), импортных комплектующих и компонентов у нас в технике много.
Разница в 18%, но в 2013 году в ВСУ было 165 000 человек, а в 2016 - 250 000.
Разница в 18%, но в 2013 году МО купило 3 новых КрАЗа. А в 2016 - 352.
Разцниа в 18%, но в 2013 году ГШ провел 7 батальонных учений, в в 2016 - 17 бригадных и 155 батальонных.
Все ли хорошо уже в МО? Все ли там белые и пушистые, прозрачные и честные? Да нет, конечно нет. 250 000 человек, они разные.
Но за три года мы показали качественный рывок в обеспечении и подготовке, сверхрывок (по сравнению) в закупках и модернизациях. И это сделано не только, и не сколько, за счет валового увеличения финансирования, а в первую очередь - за счет борьбы с коррупцией.
Без показательных демонстративных арестов, без шума и пиара. Не ради процесса борьбы, а ради результата.
Борьба продолжится и в следующем году.
P.S. Белая книга за 2017 год появится только через несколько месяцев, поэтому за основу взят 2016 год.
Юрий . Бирюков.
!? Уже даже "тупые " американцы не верят.P.S. Чуть не забыл . о привязке к доллару. в перерасчете на него вообще почти не воруют. Но очень стараются дотянуться.
ФП. с. То что написано ниже вам не понравится точно.
Самая мерзкая сфера деятельности - юриспруденция. В чем заключается судовая реформа, только в том, чтобы сделать судьям Верховного суда зарплаты по 330000 грн.в месяц. За что? За сотни, тысячи загубленных жизней, незаконно осужденных? За тысячи людей, лишенных крова и многое др. За хроническую клоунаду - то арестовывают, то за шаленi, награбленные деньги отпускают? В стране безпредел, передел, война. Лично у меня сложилось мнение, что народ, волонтеры, ребята - добровольцы - сами по себе, а власть сама по себе. Про армию не буду. Что-то все-таки делается. Обменяли наших пленных ребят, пообещали им по 100000 грн. Респект. Хотелось бы еще узнать, получат ли они эти деньги? В Украине все будет хорошо! Главное, чтобы закончилась война и никто больше не погибал. Молюсь каждый день. Мира нам всем!!!
А вот как определить - есть успехи по борьбе с коррупцией или нет? Ну реально - как определить?
С помощью количества арестованных и посаженых? Но это не показатель и не метод анализа.
Борьба продолжится и в следующем году.
P.S. Белая книга за 2017 год появится только через несколько месяцев, поэтому за основу взят 2016 год.
Юрий . Бирюков.
С помощью количества арестованных и посаженых? Но это не показатель и не метод анализа.
Борьба продолжится и в следующем году.
P.S. Белая книга за 2017 год появится только через несколько месяцев, поэтому за основу взят 2016 год.
Юрий . Бирюков.
Хотел ответить фактами, ссылками ... зам.министра, топливо армии на 150 лямов, рюкзаки, замена Краза на МАЗ (Богдан) из белорусо-парашенских машинокомплектов, гнилая тушенка в столовых ВСУ, неудачный перевод ВСУ на двухразовое питание и т.д.(с наскока не прошло), суды, по отказу семьям погибших в признании героев участниками боевых действий и пр. воровство ...
Но, как все это противно ... Доказывать, что коррупция, как грибок мозга, поразила не 250 тыс. солдат, а голову МО и всю власть Украины. Зачем?
Вы верите, что если в 2017 украли на 3 рубля меньше, чем в 2016 , это прогресс?
Бог в помощь ... Хотя бог конечно вряд ли ... Тут лукавый правит бал. И как нравится лукавить ... Да?
В каких разных Украинах мы живем ...
Александр
А вот как определить - есть успехи по борьбе с коррупцией или нет? Ну реально - как определить?
С помощью опроса общественного мнения, как тут уже по сетям предлагали? Но... о какой коррупции может говорить среднестатистический украинец? Правильно, о бытовой.
С помощью количества арестованных и посаженых? Но это не показатель и не метод анализа.
Может стоит посмотреть на более простой показатель? На фактические цифры денег? Кирилл Данильченко написал классный текст на Петр и Мезепа, я цифрами заинтересовался и копнул - благо Белые книги ВСУ лежат в полностью открытом доступе.
Бюджет МО 2013 года - фактическое финансирование в размере 15,2 миллиарда гривен, что по курсу 8,2 составляет 1,85 миллиарда долларов США.
Бюджет МО 2016 года - фактическое финансирование в размере 58,0 миллиарда гривен, что по курсу 26,4 составляет 2,19 миллиарда долларов США.
Разница, как видим - не монументальная, 18% всего-то. Да, у нас зарплату платят не в долларах и лобовое сравнение не совсем уместно. Но топливо жестко привязано к доллару, ткань для формы жестко привязана к доллару (хлопок все никак у нас не начнет колоситься), импортных комплектующих и компонентов у нас в технике много.
Разница в 18%, но в 2013 году в ВСУ было 165 000 человек, а в 2016 - 250 000.
Разница в 18%, но в 2013 году МО купило 3 новых КрАЗа. А в 2016 - 352.
Разцниа в 18%, но в 2013 году ГШ провел 7 батальонных учений, в в 2016 - 17 бригадных и 155 батальонных.
Все ли хорошо уже в МО? Все ли там белые и пушистые, прозрачные и честные? Да нет, конечно нет. 250 000 человек, они разные.
Но за три года мы показали качественный рывок в обеспечении и подготовке, сверхрывок (по сравнению) в закупках и модернизациях. И это сделано не только, и не сколько, за счет валового увеличения финансирования, а в первую очередь - за счет борьбы с коррупцией.
Без показательных демонстративных арестов, без шума и пиара. Не ради процесса борьбы, а ради результата.
Борьба продолжится и в следующем году.
P.S. Белая книга за 2017 год появится только через несколько месяцев, поэтому за основу взят 2016 год.
Юрий . Бирюков.
С помощью опроса общественного мнения, как тут уже по сетям предлагали? Но... о какой коррупции может говорить среднестатистический украинец? Правильно, о бытовой.
С помощью количества арестованных и посаженых? Но это не показатель и не метод анализа.
Может стоит посмотреть на более простой показатель? На фактические цифры денег? Кирилл Данильченко написал классный текст на Петр и Мезепа, я цифрами заинтересовался и копнул - благо Белые книги ВСУ лежат в полностью открытом доступе.
Бюджет МО 2013 года - фактическое финансирование в размере 15,2 миллиарда гривен, что по курсу 8,2 составляет 1,85 миллиарда долларов США.
Бюджет МО 2016 года - фактическое финансирование в размере 58,0 миллиарда гривен, что по курсу 26,4 составляет 2,19 миллиарда долларов США.
Разница, как видим - не монументальная, 18% всего-то. Да, у нас зарплату платят не в долларах и лобовое сравнение не совсем уместно. Но топливо жестко привязано к доллару, ткань для формы жестко привязана к доллару (хлопок все никак у нас не начнет колоситься), импортных комплектующих и компонентов у нас в технике много.
Разница в 18%, но в 2013 году в ВСУ было 165 000 человек, а в 2016 - 250 000.
Разница в 18%, но в 2013 году МО купило 3 новых КрАЗа. А в 2016 - 352.
Разцниа в 18%, но в 2013 году ГШ провел 7 батальонных учений, в в 2016 - 17 бригадных и 155 батальонных.
Все ли хорошо уже в МО? Все ли там белые и пушистые, прозрачные и честные? Да нет, конечно нет. 250 000 человек, они разные.
Но за три года мы показали качественный рывок в обеспечении и подготовке, сверхрывок (по сравнению) в закупках и модернизациях. И это сделано не только, и не сколько, за счет валового увеличения финансирования, а в первую очередь - за счет борьбы с коррупцией.
Без показательных демонстративных арестов, без шума и пиара. Не ради процесса борьбы, а ради результата.
Борьба продолжится и в следующем году.
P.S. Белая книга за 2017 год появится только через несколько месяцев, поэтому за основу взят 2016 год.
Юрий . Бирюков.
!? Уже даже "тупые " американцы не верят.P.S. Чуть не забыл . о привязке к доллару. в перерасчете на него вообще почти не воруют. Но очень стараются дотянуться.
ФП. с. То что написано ниже вам не понравится точно.
А вот как определить - есть успехи по борьбе с коррупцией или нет? Ну реально - как определить?
С помощью количества арестованных и посаженых? Но это не показатель и не метод анализа.
Борьба продолжится и в следующем году.
P.S. Белая книга за 2017 год появится только через несколько месяцев, поэтому за основу взят 2016 год.
Юрий . Бирюков.
С помощью количества арестованных и посаженых? Но это не показатель и не метод анализа.
Борьба продолжится и в следующем году.
P.S. Белая книга за 2017 год появится только через несколько месяцев, поэтому за основу взят 2016 год.
Юрий . Бирюков.
Хотел ответить фактами, ссылками ... зам.министра, топливо армии на 150 лямов, рюкзаки, замена Краза на МАЗ (Богдан) из белорусо-парашенских машинокомплектов, гнилая тушенка в столовых ВСУ, неудачный перевод ВСУ на двухразовое питание и т.д.(с наскока не прошло), суды, по отказу семьям погибших в признании героев участниками боевых действий и пр. воровство ...
Но, как все это противно ... Доказывать, что коррупция, как грибок мозга, поразила не 250 тыс. солдат, а голову МО и всю власть Украины. Зачем?
Вы верите, что если в 2017 украли на 3 рубля меньше, чем в 2016 , это прогресс?
Бог в помощь ... Хотя бог конечно вряд ли ... Тут лукавый правит бал. И как нравится лукавить ... Да?
В каких разных Украинах мы живем ...
А вот как определить - есть успехи по борьбе с коррупцией или нет? Ну реально - как определить?
С помощью опроса общественного мнения, как тут уже по сетям предлагали? Но... о какой коррупции может говорить среднестатистический украинец? Правильно, о бытовой.
С помощью количества арестованных и посаженых? Но это не показатель и не метод анализа.
Может стоит посмотреть на более простой показатель? На фактические цифры денег? Кирилл Данильченко написал классный текст на Петр и Мезепа, я цифрами заинтересовался и копнул - благо Белые книги ВСУ лежат в полностью открытом доступе.
Бюджет МО 2013 года - фактическое финансирование в размере 15,2 миллиарда гривен, что по курсу 8,2 составляет 1,85 миллиарда долларов США.
Бюджет МО 2016 года - фактическое финансирование в размере 58,0 миллиарда гривен, что по курсу 26,4 составляет 2,19 миллиарда долларов США.
Разница, как видим - не монументальная, 18% всего-то. Да, у нас зарплату платят не в долларах и лобовое сравнение не совсем уместно. Но топливо жестко привязано к доллару, ткань для формы жестко привязана к доллару (хлопок все никак у нас не начнет колоситься), импортных комплектующих и компонентов у нас в технике много.
Разница в 18%, но в 2013 году в ВСУ было 165 000 человек, а в 2016 - 250 000.
Разница в 18%, но в 2013 году МО купило 3 новых КрАЗа. А в 2016 - 352.
Разцниа в 18%, но в 2013 году ГШ провел 7 батальонных учений, в в 2016 - 17 бригадных и 155 батальонных.
Все ли хорошо уже в МО? Все ли там белые и пушистые, прозрачные и честные? Да нет, конечно нет. 250 000 человек, они разные.
Но за три года мы показали качественный рывок в обеспечении и подготовке, сверхрывок (по сравнению) в закупках и модернизациях. И это сделано не только, и не сколько, за счет валового увеличения финансирования, а в первую очередь - за счет борьбы с коррупцией.
Без показательных демонстративных арестов, без шума и пиара. Не ради процесса борьбы, а ради результата.
Борьба продолжится и в следующем году.
P.S. Белая книга за 2017 год появится только через несколько месяцев, поэтому за основу взят 2016 год.
Юрий . Бирюков.
С помощью опроса общественного мнения, как тут уже по сетям предлагали? Но... о какой коррупции может говорить среднестатистический украинец? Правильно, о бытовой.
С помощью количества арестованных и посаженых? Но это не показатель и не метод анализа.
Может стоит посмотреть на более простой показатель? На фактические цифры денег? Кирилл Данильченко написал классный текст на Петр и Мезепа, я цифрами заинтересовался и копнул - благо Белые книги ВСУ лежат в полностью открытом доступе.
Бюджет МО 2013 года - фактическое финансирование в размере 15,2 миллиарда гривен, что по курсу 8,2 составляет 1,85 миллиарда долларов США.
Бюджет МО 2016 года - фактическое финансирование в размере 58,0 миллиарда гривен, что по курсу 26,4 составляет 2,19 миллиарда долларов США.
Разница, как видим - не монументальная, 18% всего-то. Да, у нас зарплату платят не в долларах и лобовое сравнение не совсем уместно. Но топливо жестко привязано к доллару, ткань для формы жестко привязана к доллару (хлопок все никак у нас не начнет колоситься), импортных комплектующих и компонентов у нас в технике много.
Разница в 18%, но в 2013 году в ВСУ было 165 000 человек, а в 2016 - 250 000.
Разница в 18%, но в 2013 году МО купило 3 новых КрАЗа. А в 2016 - 352.
Разцниа в 18%, но в 2013 году ГШ провел 7 батальонных учений, в в 2016 - 17 бригадных и 155 батальонных.
Все ли хорошо уже в МО? Все ли там белые и пушистые, прозрачные и честные? Да нет, конечно нет. 250 000 человек, они разные.
Но за три года мы показали качественный рывок в обеспечении и подготовке, сверхрывок (по сравнению) в закупках и модернизациях. И это сделано не только, и не сколько, за счет валового увеличения финансирования, а в первую очередь - за счет борьбы с коррупцией.
Без показательных демонстративных арестов, без шума и пиара. Не ради процесса борьбы, а ради результата.
Борьба продолжится и в следующем году.
P.S. Белая книга за 2017 год появится только через несколько месяцев, поэтому за основу взят 2016 год.
Юрий . Бирюков.
Нові темники від АП в дії!
І не тільки я так вважаю!
Bohdan Yaremenko9 січня о 12:46 · Kyiv, Kiev · Нова фаза анти-антикорупційної війни у розпаліСпершу боролись з антикорупційними активістами. Ну, трохи їм нервів і життя попсували, але отримали по загривку від ЄС і США. Боязко, хоча де-не-де пробують продовжувати.Тому придумали новий підхід - якщо неможливо відбитися від звинувачень в корупції на тій підставі, що антикорупціонери - "самі погані", то давайте спробуємо довести, що корупції немає.Ну, і тут часами здавалось би притомні люди включилися в цілком собі безсоромну інформаційну кампанію на пониження значення проблеми корупції - а як ви, антикорупціонери, її вимірюєте? а доказів і серйозних досліджень теми ніби не існує? тема корупції перебільшена штучно, бо її роздувають на спеціально виділені на це кошти Заходу! боротьба з корупцією нічого не дасть і люди в результаті цієї боротьби краще жити не стануть, а корупція - це уклад економіки, тому його небезпечно розвалювати....Не можу виключити, що пару чоловік з цього хору можуть бути щиро переконаними, що таким чином рятують Україну від невиправданого міжнародного тиску. Але...Толку з цієї кампанії не буде ніякого. Радше, як завжди, навпаки. Розумніше для підгодованих владою "експертів з анти-антикорупції" було б мовчати. Але вже не можуть, і тим самим лише посилюють ефект присутності теми в медіа-просторі.
А вот как определить - есть успехи по борьбе с коррупцией или нет? Ну реально - как определить?
С помощью опроса общественного мнения, как тут уже по сетям предлагали? Но... о какой коррупции может говорить среднестатистический украинец? Правильно, о бытовой.
С помощью количества арестованных и посаженых? Но это не показатель и не метод анализа.
Может стоит посмотреть на более простой показатель? На фактические цифры денег? Кирилл Данильченко написал классный текст на Петр и Мезепа, я цифрами заинтересовался и копнул - благо Белые книги ВСУ лежат в полностью открытом доступе.
Бюджет МО 2013 года - фактическое финансирование в размере 15,2 миллиарда гривен, что по курсу 8,2 составляет 1,85 миллиарда долларов США.
Бюджет МО 2016 года - фактическое финансирование в размере 58,0 миллиарда гривен, что по курсу 26,4 составляет 2,19 миллиарда долларов США.
Разница, как видим - не монументальная, 18% всего-то. Да, у нас зарплату платят не в долларах и лобовое сравнение не совсем уместно. Но топливо жестко привязано к доллару, ткань для формы жестко привязана к доллару (хлопок все никак у нас не начнет колоситься), импортных комплектующих и компонентов у нас в технике много.
Разница в 18%, но в 2013 году в ВСУ было 165 000 человек, а в 2016 - 250 000.
Разница в 18%, но в 2013 году МО купило 3 новых КрАЗа. А в 2016 - 352.
Разцниа в 18%, но в 2013 году ГШ провел 7 батальонных учений, в в 2016 - 17 бригадных и 155 батальонных.
Все ли хорошо уже в МО? Все ли там белые и пушистые, прозрачные и честные? Да нет, конечно нет. 250 000 человек, они разные.
Но за три года мы показали качественный рывок в обеспечении и подготовке, сверхрывок (по сравнению) в закупках и модернизациях. И это сделано не только, и не сколько, за счет валового увеличения финансирования, а в первую очередь - за счет борьбы с коррупцией.
Без показательных демонстративных арестов, без шума и пиара. Не ради процесса борьбы, а ради результата.
Борьба продолжится и в следующем году.
P.S. Белая книга за 2017 год появится только через несколько месяцев, поэтому за основу взят 2016 год.
Юрий . Бирюков.
С помощью опроса общественного мнения, как тут уже по сетям предлагали? Но... о какой коррупции может говорить среднестатистический украинец? Правильно, о бытовой.
С помощью количества арестованных и посаженых? Но это не показатель и не метод анализа.
Может стоит посмотреть на более простой показатель? На фактические цифры денег? Кирилл Данильченко написал классный текст на Петр и Мезепа, я цифрами заинтересовался и копнул - благо Белые книги ВСУ лежат в полностью открытом доступе.
Бюджет МО 2013 года - фактическое финансирование в размере 15,2 миллиарда гривен, что по курсу 8,2 составляет 1,85 миллиарда долларов США.
Бюджет МО 2016 года - фактическое финансирование в размере 58,0 миллиарда гривен, что по курсу 26,4 составляет 2,19 миллиарда долларов США.
Разница, как видим - не монументальная, 18% всего-то. Да, у нас зарплату платят не в долларах и лобовое сравнение не совсем уместно. Но топливо жестко привязано к доллару, ткань для формы жестко привязана к доллару (хлопок все никак у нас не начнет колоситься), импортных комплектующих и компонентов у нас в технике много.
Разница в 18%, но в 2013 году в ВСУ было 165 000 человек, а в 2016 - 250 000.
Разница в 18%, но в 2013 году МО купило 3 новых КрАЗа. А в 2016 - 352.
Разцниа в 18%, но в 2013 году ГШ провел 7 батальонных учений, в в 2016 - 17 бригадных и 155 батальонных.
Все ли хорошо уже в МО? Все ли там белые и пушистые, прозрачные и честные? Да нет, конечно нет. 250 000 человек, они разные.
Но за три года мы показали качественный рывок в обеспечении и подготовке, сверхрывок (по сравнению) в закупках и модернизациях. И это сделано не только, и не сколько, за счет валового увеличения финансирования, а в первую очередь - за счет борьбы с коррупцией.
Без показательных демонстративных арестов, без шума и пиара. Не ради процесса борьбы, а ради результата.
Борьба продолжится и в следующем году.
P.S. Белая книга за 2017 год появится только через несколько месяцев, поэтому за основу взят 2016 год.
Юрий . Бирюков.
Нові темники від АП в дії!
І не тільки я так вважаю!
Bohdan Yaremenko9 січня о 12:46 · Kyiv, Kiev · Нова фаза анти-антикорупційної війни у розпаліСпершу боролись з антикорупційними активістами. Ну, трохи їм нервів і життя попсували, але отримали по загривку від ЄС і США. Боязко, хоча де-не-де пробують продовжувати.Тому придумали новий підхід - якщо неможливо відбитися від звинувачень в корупції на тій підставі, що антикорупціонери - "самі погані", то давайте спробуємо довести, що корупції немає.Ну, і тут часами здавалось би притомні люди включилися в цілком собі безсоромну інформаційну кампанію на пониження значення проблеми корупції - а як ви, антикорупціонери, її вимірюєте? а доказів і серйозних досліджень теми ніби не існує? тема корупції перебільшена штучно, бо її роздувають на спеціально виділені на це кошти Заходу! боротьба з корупцією нічого не дасть і люди в результаті цієї боротьби краще жити не стануть, а корупція - це уклад економіки, тому його небезпечно розвалювати....Не можу виключити, що пару чоловік з цього хору можуть бути щиро переконаними, що таким чином рятують Україну від невиправданого міжнародного тиску. Але...Толку з цієї кампанії не буде ніякого. Радше, як завжди, навпаки. Розумніше для підгодованих владою "експертів з анти-антикорупції" було б мовчати. Але вже не можуть, і тим самим лише посилюють ефект присутності теми в медіа-просторі.
Леонид Швец20 хв ·
80% украинцев считают борьбу с коррупцией в стране неуспешной,
46% – полностью провальной.
Успешной ее считают 15%. (Фонд «Деминициативы» совместно с Центром Разумкова)
Граждане готовы доверить формирование антикоррупционного суда представителям антикоррупционных гражданских организаций (42%)
и экспертам из западных стран (41%).
В качестве борцов с коррупцией Генпрокуратуру видят 5% граждан,
СБУ 6%,
полицию 3%,
судей 2%,
президента 3%,
правительство 2%,
Верховную Раду 1%.
Это ж не народ, а какие-то сволочи неблагодарные.
Виявляється, є чим корупцію заміряти!
Тільки міра нИвдобна якась для "любителів кави по-хрещатицьки".
О борьбе с коррупцией увидим по декларациям политиков. Этот цирк не за горами. Один выигрывает три раза подряд в лотерею, другому девушки с застройщиком квартиру в 200 кв. м. в Киеве покупают и многое др. И смех и грех. Пока во власть не придут люди, которые действительно будут любить и Украину и ее народ , ничего путного не будет, к сожалению. Посмотрите как работают правительства в странах Европы, Америки. И власть и оппозиция работает на благо людей. А у нас? Вспомните "Евро-2012", как Немыря и др. куралесили по Европе, призывая его бойкотировать. Только потому, что в тот момент они не были у кормушки. Это, вообще, нормально?
А вот как определить - есть успехи по борьбе с коррупцией...?
Виявляється, є чим корупцію заміряти!
Одну з жінок Великого Богдана стратили за корупцію...
Україна понад усе!
Олександр
Прочитал последние комментарии . А есть кто то нормальный ,пришедший во власть? Хоть кто не будь ? Или "все козлы конченные"!
А вот как определить - есть успехи по борьбе с коррупцией или нет? Ну реально - как определить?
С помощью опроса общественного мнения, как тут уже по сетям предлагали? Но... о какой коррупции может говорить среднестатистический украинец? Правильно, о бытовой.
С помощью количества арестованных и посаженых? Но это не показатель и не метод анализа.
Может стоит посмотреть на более простой показатель? На фактические цифры денег? Кирилл Данильченко написал классный текст на Петр и Мезепа, я цифрами заинтересовался и копнул - благо Белые книги ВСУ лежат в полностью открытом доступе.
Бюджет МО 2013 года - фактическое финансирование в размере 15,2 миллиарда гривен, что по курсу 8,2 составляет 1,85 миллиарда долларов США.
Бюджет МО 2016 года - фактическое финансирование в размере 58,0 миллиарда гривен, что по курсу 26,4 составляет 2,19 миллиарда долларов США.
Разница, как видим - не монументальная, 18% всего-то. Да, у нас зарплату платят не в долларах и лобовое сравнение не совсем уместно. Но топливо жестко привязано к доллару, ткань для формы жестко привязана к доллару (хлопок все никак у нас не начнет колоситься), импортных комплектующих и компонентов у нас в технике много.
Разница в 18%, но в 2013 году в ВСУ было 165 000 человек, а в 2016 - 250 000.
Разница в 18%, но в 2013 году МО купило 3 новых КрАЗа. А в 2016 - 352.
Разцниа в 18%, но в 2013 году ГШ провел 7 батальонных учений, в в 2016 - 17 бригадных и 155 батальонных.
Все ли хорошо уже в МО? Все ли там белые и пушистые, прозрачные и честные? Да нет, конечно нет. 250 000 человек, они разные.
Но за три года мы показали качественный рывок в обеспечении и подготовке, сверхрывок (по сравнению) в закупках и модернизациях. И это сделано не только, и не сколько, за счет валового увеличения финансирования, а в первую очередь - за счет борьбы с коррупцией.
Без показательных демонстративных арестов, без шума и пиара. Не ради процесса борьбы, а ради результата.
Борьба продолжится и в следующем году.
P.S. Белая книга за 2017 год появится только через несколько месяцев, поэтому за основу взят 2016 год.
Юрий . Бирюков.
С помощью опроса общественного мнения, как тут уже по сетям предлагали? Но... о какой коррупции может говорить среднестатистический украинец? Правильно, о бытовой.
С помощью количества арестованных и посаженых? Но это не показатель и не метод анализа.
Может стоит посмотреть на более простой показатель? На фактические цифры денег? Кирилл Данильченко написал классный текст на Петр и Мезепа, я цифрами заинтересовался и копнул - благо Белые книги ВСУ лежат в полностью открытом доступе.
Бюджет МО 2013 года - фактическое финансирование в размере 15,2 миллиарда гривен, что по курсу 8,2 составляет 1,85 миллиарда долларов США.
Бюджет МО 2016 года - фактическое финансирование в размере 58,0 миллиарда гривен, что по курсу 26,4 составляет 2,19 миллиарда долларов США.
Разница, как видим - не монументальная, 18% всего-то. Да, у нас зарплату платят не в долларах и лобовое сравнение не совсем уместно. Но топливо жестко привязано к доллару, ткань для формы жестко привязана к доллару (хлопок все никак у нас не начнет колоситься), импортных комплектующих и компонентов у нас в технике много.
Разница в 18%, но в 2013 году в ВСУ было 165 000 человек, а в 2016 - 250 000.
Разница в 18%, но в 2013 году МО купило 3 новых КрАЗа. А в 2016 - 352.
Разцниа в 18%, но в 2013 году ГШ провел 7 батальонных учений, в в 2016 - 17 бригадных и 155 батальонных.
Все ли хорошо уже в МО? Все ли там белые и пушистые, прозрачные и честные? Да нет, конечно нет. 250 000 человек, они разные.
Но за три года мы показали качественный рывок в обеспечении и подготовке, сверхрывок (по сравнению) в закупках и модернизациях. И это сделано не только, и не сколько, за счет валового увеличения финансирования, а в первую очередь - за счет борьбы с коррупцией.
Без показательных демонстративных арестов, без шума и пиара. Не ради процесса борьбы, а ради результата.
Борьба продолжится и в следующем году.
P.S. Белая книга за 2017 год появится только через несколько месяцев, поэтому за основу взят 2016 год.
Юрий . Бирюков.
Нові темники від АП в дії!
І не тільки я так вважаю!
Bohdan Yaremenko9 січня о 12:46 · Kyiv, Kiev · Нова фаза анти-антикорупційної війни у розпаліСпершу боролись з антикорупційними активістами. Ну, трохи їм нервів і життя попсували, але отримали по загривку від ЄС і США. Боязко, хоча де-не-де пробують продовжувати.Тому придумали новий підхід - якщо неможливо відбитися від звинувачень в корупції на тій підставі, що антикорупціонери - "самі погані", то давайте спробуємо довести, що корупції немає.Ну, і тут часами здавалось би притомні люди включилися в цілком собі безсоромну інформаційну кампанію на пониження значення проблеми корупції - а як ви, антикорупціонери, її вимірюєте? а доказів і серйозних досліджень теми ніби не існує? тема корупції перебільшена штучно, бо її роздувають на спеціально виділені на це кошти Заходу! боротьба з корупцією нічого не дасть і люди в результаті цієї боротьби краще жити не стануть, а корупція - це уклад економіки, тому його небезпечно розвалювати....Не можу виключити, що пару чоловік з цього хору можуть бути щиро переконаними, що таким чином рятують Україну від невиправданого міжнародного тиску. Але...Толку з цієї кампанії не буде ніякого. Радше, як завжди, навпаки. Розумніше для підгодованих владою "експертів з анти-антикорупції" було б мовчати. Але вже не можуть, і тим самим лише посилюють ефект присутності теми в медіа-просторі.
Леонид Швец20 хв ·
80% украинцев считают борьбу с коррупцией в стране неуспешной,
46% – полностью провальной.
Успешной ее считают 15%. (Фонд «Деминициативы» совместно с Центром Разумкова)
Граждане готовы доверить формирование антикоррупционного суда представителям антикоррупционных гражданских организаций (42%)
и экспертам из западных стран (41%).
В качестве борцов с коррупцией Генпрокуратуру видят 5% граждан,
СБУ 6%,
полицию 3%,
судей 2%,
президента 3%,
правительство 2%,
Верховную Раду 1%.
Это ж не народ, а какие-то сволочи неблагодарные.
Виявляється, є чим корупцію заміряти!
Тільки міра нИвдобна якась для "любителів кави по-хрещатицьки".
Прочитал последние комментарии . А есть кто то нормальный ,пришедший во власть? Хоть кто не будь ? Или "все козлы конченные"!
Україна понад усе!
Олександр
А вот как определить - есть успехи по борьбе с коррупцией или нет? Ну реально - как определить?
С помощью опроса общественного мнения, как тут уже по сетям предлагали? Но... о какой коррупции может говорить среднестатистический украинец? Правильно, о бытовой.
С помощью количества арестованных и посаженых? Но это не показатель и не метод анализа.
Может стоит посмотреть на более простой показатель? На фактические цифры денег? Кирилл Данильченко написал классный текст на Петр и Мезепа, я цифрами заинтересовался и копнул - благо Белые книги ВСУ лежат в полностью открытом доступе.
Бюджет МО 2013 года - фактическое финансирование в размере 15,2 миллиарда гривен, что по курсу 8,2 составляет 1,85 миллиарда долларов США.
Бюджет МО 2016 года - фактическое финансирование в размере 58,0 миллиарда гривен, что по курсу 26,4 составляет 2,19 миллиарда долларов США.
Разница, как видим - не монументальная, 18% всего-то. Да, у нас зарплату платят не в долларах и лобовое сравнение не совсем уместно. Но топливо жестко привязано к доллару, ткань для формы жестко привязана к доллару (хлопок все никак у нас не начнет колоситься), импортных комплектующих и компонентов у нас в технике много.
Разница в 18%, но в 2013 году в ВСУ было 165 000 человек, а в 2016 - 250 000.
Разница в 18%, но в 2013 году МО купило 3 новых КрАЗа. А в 2016 - 352.
Разцниа в 18%, но в 2013 году ГШ провел 7 батальонных учений, в в 2016 - 17 бригадных и 155 батальонных.
Все ли хорошо уже в МО? Все ли там белые и пушистые, прозрачные и честные? Да нет, конечно нет. 250 000 человек, они разные.
Но за три года мы показали качественный рывок в обеспечении и подготовке, сверхрывок (по сравнению) в закупках и модернизациях. И это сделано не только, и не сколько, за счет валового увеличения финансирования, а в первую очередь - за счет борьбы с коррупцией.
Без показательных демонстративных арестов, без шума и пиара. Не ради процесса борьбы, а ради результата.
Борьба продолжится и в следующем году.
P.S. Белая книга за 2017 год появится только через несколько месяцев, поэтому за основу взят 2016 год.
Юрий . Бирюков.
С помощью опроса общественного мнения, как тут уже по сетям предлагали? Но... о какой коррупции может говорить среднестатистический украинец? Правильно, о бытовой.
С помощью количества арестованных и посаженых? Но это не показатель и не метод анализа.
Может стоит посмотреть на более простой показатель? На фактические цифры денег? Кирилл Данильченко написал классный текст на Петр и Мезепа, я цифрами заинтересовался и копнул - благо Белые книги ВСУ лежат в полностью открытом доступе.
Бюджет МО 2013 года - фактическое финансирование в размере 15,2 миллиарда гривен, что по курсу 8,2 составляет 1,85 миллиарда долларов США.
Бюджет МО 2016 года - фактическое финансирование в размере 58,0 миллиарда гривен, что по курсу 26,4 составляет 2,19 миллиарда долларов США.
Разница, как видим - не монументальная, 18% всего-то. Да, у нас зарплату платят не в долларах и лобовое сравнение не совсем уместно. Но топливо жестко привязано к доллару, ткань для формы жестко привязана к доллару (хлопок все никак у нас не начнет колоситься), импортных комплектующих и компонентов у нас в технике много.
Разница в 18%, но в 2013 году в ВСУ было 165 000 человек, а в 2016 - 250 000.
Разница в 18%, но в 2013 году МО купило 3 новых КрАЗа. А в 2016 - 352.
Разцниа в 18%, но в 2013 году ГШ провел 7 батальонных учений, в в 2016 - 17 бригадных и 155 батальонных.
Все ли хорошо уже в МО? Все ли там белые и пушистые, прозрачные и честные? Да нет, конечно нет. 250 000 человек, они разные.
Но за три года мы показали качественный рывок в обеспечении и подготовке, сверхрывок (по сравнению) в закупках и модернизациях. И это сделано не только, и не сколько, за счет валового увеличения финансирования, а в первую очередь - за счет борьбы с коррупцией.
Без показательных демонстративных арестов, без шума и пиара. Не ради процесса борьбы, а ради результата.
Борьба продолжится и в следующем году.
P.S. Белая книга за 2017 год появится только через несколько месяцев, поэтому за основу взят 2016 год.
Юрий . Бирюков.
Нові темники від АП в дії!
І не тільки я так вважаю!
Bohdan Yaremenko9 січня о 12:46 · Kyiv, Kiev · Нова фаза анти-антикорупційної війни у розпаліСпершу боролись з антикорупційними активістами. Ну, трохи їм нервів і життя попсували, але отримали по загривку від ЄС і США. Боязко, хоча де-не-де пробують продовжувати.Тому придумали новий підхід - якщо неможливо відбитися від звинувачень в корупції на тій підставі, що антикорупціонери - "самі погані", то давайте спробуємо довести, що корупції немає.Ну, і тут часами здавалось би притомні люди включилися в цілком собі безсоромну інформаційну кампанію на пониження значення проблеми корупції - а як ви, антикорупціонери, її вимірюєте? а доказів і серйозних досліджень теми ніби не існує? тема корупції перебільшена штучно, бо її роздувають на спеціально виділені на це кошти Заходу! боротьба з корупцією нічого не дасть і люди в результаті цієї боротьби краще жити не стануть, а корупція - це уклад економіки, тому його небезпечно розвалювати....Не можу виключити, що пару чоловік з цього хору можуть бути щиро переконаними, що таким чином рятують Україну від невиправданого міжнародного тиску. Але...Толку з цієї кампанії не буде ніякого. Радше, як завжди, навпаки. Розумніше для підгодованих владою "експертів з анти-антикорупції" було б мовчати. Але вже не можуть, і тим самим лише посилюють ефект присутності теми в медіа-просторі.
Леонид Швец20 хв ·
80% украинцев считают борьбу с коррупцией в стране неуспешной,
46% – полностью провальной.
Успешной ее считают 15%. (Фонд «Деминициативы» совместно с Центром Разумкова)
Граждане готовы доверить формирование антикоррупционного суда представителям антикоррупционных гражданских организаций (42%)
и экспертам из западных стран (41%).
В качестве борцов с коррупцией Генпрокуратуру видят 5% граждан,
СБУ 6%,
полицию 3%,
судей 2%,
президента 3%,
правительство 2%,
Верховную Раду 1%.
Это ж не народ, а какие-то сволочи неблагодарные.
Виявляється, є чим корупцію заміряти!
Тільки міра нИвдобна якась для "любителів кави по-хрещатицьки".
Хоч і "мінусую " цей твій пост,
але поважаю!
Поважаю хоч би вже за те, що ти сам,
власними словами,
власними думками
і власними почуттями висловив власну ж думку!
Не примітивними ,
анонімними,
обездушеними цитатами,
а своїми переживаннями і сумнівами!
Тепер про цифри.
Цифри приведені відомим політологом Леонідом Швецем
з посиланням на "Центр досліджень Разумкова",
так що Аристовича ти згадуєш недоречно, він тут ні до чого.
А от про "допоможу з дозволами" погоджуюсь.
Тут противно все, особливо противно, коли всі навкруг колеги прикидаються такими "білими та пухнастими", і в той же час "крисятничають"!
Так що, бачиш, на стільки корисніше спілкування в "живому етері",
ніж за допомогою газетних вирізок!
Прочитал последние комментарии . А есть кто то нормальный ,пришедший во власть? Хоть кто не будь ? Или "все козлы конченные"!
Вже четвертий рік на сході України точиться війна, яку розпочала Росія,
захопивши Крим і почавши справжню воєнну і гібридну агресію проти нашої держави з метою повернути територію України до складу Російської імперії або знесилити її різними методами – війною, енергетикою, руйнуванням економіки, у тому числі і мовними проблемами, успадкованими від минулого.
Днями у мій комп’ютер якимось чином прорвалася російська публіцистика, де Україну називають зневажливо «Незалєжной», де стверджують, що в Україні все погано, що нас чекає розвал на окремі частини, що без Росії Україна просто перестане існувати. Напевне, це і є мрією Росії, бо там «глаголять», що Україна є штучно створеною державою, що української мови, як такої, не існує, що наша мова створена поляками і австріяками, всіляко її паплюжать і насміхаються. Цей російський шовінізм ніколи не мав меж.На сході України він досяг багато.
Чому?
Українських шкіл ще за царів не було, все державне спілкування здійснювалося російською, майже вся наукова діяльність теж велася російською. Всіма можливими методами переселяли українців на території, де можна було роздавати безплатно чужу «земельку» працьовитим хліборобам (в Башкирії і Татарії, Зеленому Клину на Далекому Сході, Північному Кавказі) або знищували українську інтелігенцію в тюрмах та на засланні, або перекуповували українську шляхту посадами при «дворі», перетворюючи її в посміховисько, або в послушних виконавців «царської волі».
Особливо інтенсивно і трагічно процес знищення всього українського відбувався після жовтневої революції у 1917 році. Будівництво потужних електростанцій, нових заводів і фабрик в Україні потребувало робочої сили і її знаходили, переселяючи сотні тисяч заробітчан з Росії та з інших республік Союзу. Ці заробітчани, змішавшись з місцевим населенням, ставали основою російськомовності.Процес зросійщення сильно підсилився після голодомору 1932-1933 років, коли страшною смертю загинули мільйони українців, а на їх землі переселилися, в основному, росіяни.
Після закінчення Другої Світової війни багато офіцерів, особливо з військ НКВД, поселилися на постійне проживання у Києві, в Криму та більшості обласних центрів України. Військові офіцери, відслуживши свою службу, теж дуже часто вибирали собі місце проживання в Україні, не бажаючи повертатися на свою батьківську «Пензенщину»
Вживання російської мови стало обов’язковим під час навчання в ремісничих училищах, технікумах та в вузах.
Я у свої не повні чотирнадцять років у 1950 році став учнем Дрогобицького нафтового технікуму. В моїй групі всі учні були українцями, п’ятеро були за походженням з Полтавської, Хмельницької та Вінницької областей, решта із Західних областей України. Але лише п’ять предметів за чотири роки навчання викладали українською мовою (українська мова, історія СРСР, математика, фізика і геодезія), решту – російською. І ніхто з викладачів не питав нас, знаємо ми російську мову чи ні. Мусили знати, бо нас чекали на роботі «необьятные пространства нашей Родины» і ми повинні були стати «советским» народом.
З 1954 по1959 роки я навчався на гірничо-промисловому (пізніше нафтопромисловому) факультеті Львівського політехнічного інституту. З 25 студентів в групі двоє були білорусами і один росіянин з Кубані. Всі п’ятдесять дисциплін, окрім історії КПРС, марксистсько-ленінської філософії та геодезії викладали російською мовою. Знову була та ж мотивація. Під час розподілу на роботу – велику частину наших випускників спрямовували на роботу за межами України, а з Росії скеровували на роботу таких самих спеціалістів до Львова чи інших міст Західної України.
Тепер нащадки цих росіян, їхні діти і внуки є корінними жителями України.У сімдесятих роках минулого століття, наприклад, в Івано-Франківську відкрили п’ять потужних заводів, на яких працювало по вісім-десять тисяч робітників. На цих заводах виробляли, в основному, оборонну продукцію і переважна кількість працюючих теж були скеровані з російськомовних регіонів.
У мене зберігся телефонний довідник тих років і я не пошкодував свого часу, щоби перечитати його. Виявилося, що 70 відсотків номерів телефонів були зареєстровані на людей з російськими прізвищами. А тоді домашні телефони могли мати люди з певним суспільним становищем.В сімдесятих роках після трагічної смерті ректора Івано-Франківського інституту нафти і газу Юрія Гагена на посаду ректора скерували аж з Кемерово (Росія) професора Тарасова, який не мав жодого стосунку до нафтової і газової промисловості. Через місяць після його призначення на Вченій раді він оголошує, що всі без винятку дисципліни повинні викладати лише російською мовою. Частина викладачів, які не погодилася з цим, були звільнені з роботи.
Настала незалежність України, але ще довго панувала російська мова у вищій освіті. В часи СРСР у вишах України навчалося багато студентів з Африканських країн, Китаю, В’єтнаму, країн Близького Сходу. Цих майбутніх абітурієнтів готували для навчання на підготовчих курсах у вишах Харкова, Донецька, Києва та в інших містах російською мовою, бо вважалося що навчання українською мовою буде менш якісним.
Навчати їх в Україні українською мовою вважалося недоцільним, підкреслюючи другосортність нашої мови.В радянські часи захист дипломних проектів, кандидатських і докторських дисертацій проводився лише російською мовою. Але це продовжувалося і в часи незалежності України багато років. Перехід на вживання української мови гальмувався при уряді Азарова міністром освіти, науки і спорту Табачником. Формально виші звітували про перехід викладання на українську мову, але на місцях, наприклад, у Криму, здійснювалася зворотня звітність, – щоби виші не переходили на українську мову.
В Кримському національному університеті (ректор Багров) на факультеті української філології майже всі дисципліни викладали російською мовою, а на юридичному факультеті навчання студентів здійснювали за навчальними планами і програмами Московського університету імені Ломоносова.
Хіба про це не знали в Києві?
Ще одним важелем зросійщення нашого народу була і є преса – газети, журнали. Багато років поспіль в газетних кіосках, не лише центру та Сходу і Півдня України, а і в західній частині України переважна кількість преси, особливо журналів, друкується російською мовою.У 2012 році я жив і працював у Криму, але купити хоч якусь газету українською мовою було неможливо. На моє прохання продати газету «День», «Дзеркало тижня» або будь-яку іншу газету українською мовою продавець в кіоску відповідала: «Нет, не было и никогда не будет в Крыму газет на украинском языке». На мої слова, що у Криму проживають 600 тисяч українців вона відповідала: «это не считается».
Чи про це не знали в Києві?
А якщо знали, то чому не реагували?
Приблизно в цей же час у військовому шпиталі по вулиці Мічуріна чув розмову, у якій один з хворих, очевидно офіцер, голосно сказав: «я ненавижу черных, желтых и хохлов». Але ж в Криму і армія формувалася з кримчан, які свідомо чи не свідомо перебували під впливом російської пропаганди.Хіба в уряді України не знали про тандем Російського інституту стратегічних досліджень, яким керував відставний генерал-лейтенант Леонід Решетілов – відвертий українофоб і «православний комуніст», з керівником Центру стратегічних досліджень проблем країн ближнього зарубіжжя Тамарою Гузенковою, які просували тези «ніякої України немає, є лише Малоросія, а українська державність – це блеф».
До руйнування нашої держави безпосередньо причетна Російська православна церква, вплив якої на велику частину громадян України залишається і досі великим.Можна лише поспівчувати великій частині росіян, які справді вважають українців лише частиною «великого русского народа».
Ще більше дивують вчені-філологи, які не можуть не знати, що українська і російська мови є мовами різних народів. Для цього треба лише взяти будь-який російсько-український словник і співставити слова, що починаються з будь-якої букви. Візьмімо для прикладу слова останнього речення. Наприклад, «для – для, цього – этого, лише – только, взяти – взять, будь – любой, російсько – русско, український – украинский, словник – словарь, співставляти – сопоставлять, слова – слова, що – которые, починаються – начинаются, с –з, будь – якої – любой, букви – буквы». У цьому вибраному навмання реченні половина слів мають різне звучання. То для чого українську мову відносити до діалекту російської?
Пісні, колядки, щедрівки, приказки є зовсім різними в українців і росіян. Навіть назви сіл в Україні дивують іноземців своїм розмаїттям у порівнянні з російськими Петровками, Степановками або Михайловками чи Івановками.Ми, українці (і не лише українці), володіємо російською мовою, знаємо історію, мистецтво, поезію і прозу Росії, на відміну від росіян, які мало знають культуру інших народів. Так, за даними перепису у СРСР за 1981 рік 96 відсотків узбеків заявили, що володіють російською мовою і лише 8 відсотків росіян, що народилися в Узбекистані, сказали, що володіють узбецькою мовою. Дещо інше це співвідношення в Україні, бо 100 відсотків українців заявили про знання російської і лише 30 відсотків росіян заявили про знання української мови.
Десять років тому розмовляв з одеситкою, що кілька місяців перед тим приїхала працювати в Польщу, розмовляла вона порівняно добре польською мовою. Коли я запитав її, чи знає вона українську мову, вона здвигнула плечима та здивовано відповіла: «А зачем?».
Нашій мові сотні і сотні років, про що свідчать бодай кубанські народні пісні, а насправді це українські пісні, які збереглися в пам’яті нащадків запорожців, переселених триста років тому царицею Катериною на Кубань.Ці уривки зі сказаного ще раз свідчать, що Україні ще довго доведеться захищати свою землю від ненажерливого нащадка російських царів та Лєніна-Сталіна президента Росії Путіна.
Путін сьогодні нагадує озброєного хулігана, який впевнений, що за всі свої витівки йому нічого не буде. Але таки рано чи пізно час розплати настане. Вся його кліка розсиплеться в порох, але до цього часу він може наробити такого лиха, що виправити його буде дуже важко. Сьогодні Україні треба пережити цю напасть, згуртувавши свій народ і долучивши до нашого захисту світову спільноту.
Роман Яремійчук,
доктор технічних наук, професор,
дійсний член Наукового Товариства імені Шевченка
захопивши Крим і почавши справжню воєнну і гібридну агресію проти нашої держави з метою повернути територію України до складу Російської імперії або знесилити її різними методами – війною, енергетикою, руйнуванням економіки, у тому числі і мовними проблемами, успадкованими від минулого.
Днями у мій комп’ютер якимось чином прорвалася російська публіцистика, де Україну називають зневажливо «Незалєжной», де стверджують, що в Україні все погано, що нас чекає розвал на окремі частини, що без Росії Україна просто перестане існувати. Напевне, це і є мрією Росії, бо там «глаголять», що Україна є штучно створеною державою, що української мови, як такої, не існує, що наша мова створена поляками і австріяками, всіляко її паплюжать і насміхаються. Цей російський шовінізм ніколи не мав меж.На сході України він досяг багато.
Чому?
Українських шкіл ще за царів не було, все державне спілкування здійснювалося російською, майже вся наукова діяльність теж велася російською. Всіма можливими методами переселяли українців на території, де можна було роздавати безплатно чужу «земельку» працьовитим хліборобам (в Башкирії і Татарії, Зеленому Клину на Далекому Сході, Північному Кавказі) або знищували українську інтелігенцію в тюрмах та на засланні, або перекуповували українську шляхту посадами при «дворі», перетворюючи її в посміховисько, або в послушних виконавців «царської волі».
Особливо інтенсивно і трагічно процес знищення всього українського відбувався після жовтневої революції у 1917 році. Будівництво потужних електростанцій, нових заводів і фабрик в Україні потребувало робочої сили і її знаходили, переселяючи сотні тисяч заробітчан з Росії та з інших республік Союзу. Ці заробітчани, змішавшись з місцевим населенням, ставали основою російськомовності.Процес зросійщення сильно підсилився після голодомору 1932-1933 років, коли страшною смертю загинули мільйони українців, а на їх землі переселилися, в основному, росіяни.
Після закінчення Другої Світової війни багато офіцерів, особливо з військ НКВД, поселилися на постійне проживання у Києві, в Криму та більшості обласних центрів України. Військові офіцери, відслуживши свою службу, теж дуже часто вибирали собі місце проживання в Україні, не бажаючи повертатися на свою батьківську «Пензенщину»
Вживання російської мови стало обов’язковим під час навчання в ремісничих училищах, технікумах та в вузах.
Я у свої не повні чотирнадцять років у 1950 році став учнем Дрогобицького нафтового технікуму. В моїй групі всі учні були українцями, п’ятеро були за походженням з Полтавської, Хмельницької та Вінницької областей, решта із Західних областей України. Але лише п’ять предметів за чотири роки навчання викладали українською мовою (українська мова, історія СРСР, математика, фізика і геодезія), решту – російською. І ніхто з викладачів не питав нас, знаємо ми російську мову чи ні. Мусили знати, бо нас чекали на роботі «необьятные пространства нашей Родины» і ми повинні були стати «советским» народом.
З 1954 по1959 роки я навчався на гірничо-промисловому (пізніше нафтопромисловому) факультеті Львівського політехнічного інституту. З 25 студентів в групі двоє були білорусами і один росіянин з Кубані. Всі п’ятдесять дисциплін, окрім історії КПРС, марксистсько-ленінської філософії та геодезії викладали російською мовою. Знову була та ж мотивація. Під час розподілу на роботу – велику частину наших випускників спрямовували на роботу за межами України, а з Росії скеровували на роботу таких самих спеціалістів до Львова чи інших міст Західної України.
Тепер нащадки цих росіян, їхні діти і внуки є корінними жителями України.У сімдесятих роках минулого століття, наприклад, в Івано-Франківську відкрили п’ять потужних заводів, на яких працювало по вісім-десять тисяч робітників. На цих заводах виробляли, в основному, оборонну продукцію і переважна кількість працюючих теж були скеровані з російськомовних регіонів.
У мене зберігся телефонний довідник тих років і я не пошкодував свого часу, щоби перечитати його. Виявилося, що 70 відсотків номерів телефонів були зареєстровані на людей з російськими прізвищами. А тоді домашні телефони могли мати люди з певним суспільним становищем.В сімдесятих роках після трагічної смерті ректора Івано-Франківського інституту нафти і газу Юрія Гагена на посаду ректора скерували аж з Кемерово (Росія) професора Тарасова, який не мав жодого стосунку до нафтової і газової промисловості. Через місяць після його призначення на Вченій раді він оголошує, що всі без винятку дисципліни повинні викладати лише російською мовою. Частина викладачів, які не погодилася з цим, були звільнені з роботи.
Настала незалежність України, але ще довго панувала російська мова у вищій освіті. В часи СРСР у вишах України навчалося багато студентів з Африканських країн, Китаю, В’єтнаму, країн Близького Сходу. Цих майбутніх абітурієнтів готували для навчання на підготовчих курсах у вишах Харкова, Донецька, Києва та в інших містах російською мовою, бо вважалося що навчання українською мовою буде менш якісним.
Навчати їх в Україні українською мовою вважалося недоцільним, підкреслюючи другосортність нашої мови.В радянські часи захист дипломних проектів, кандидатських і докторських дисертацій проводився лише російською мовою. Але це продовжувалося і в часи незалежності України багато років. Перехід на вживання української мови гальмувався при уряді Азарова міністром освіти, науки і спорту Табачником. Формально виші звітували про перехід викладання на українську мову, але на місцях, наприклад, у Криму, здійснювалася зворотня звітність, – щоби виші не переходили на українську мову.
В Кримському національному університеті (ректор Багров) на факультеті української філології майже всі дисципліни викладали російською мовою, а на юридичному факультеті навчання студентів здійснювали за навчальними планами і програмами Московського університету імені Ломоносова.
Хіба про це не знали в Києві?
Ще одним важелем зросійщення нашого народу була і є преса – газети, журнали. Багато років поспіль в газетних кіосках, не лише центру та Сходу і Півдня України, а і в західній частині України переважна кількість преси, особливо журналів, друкується російською мовою.У 2012 році я жив і працював у Криму, але купити хоч якусь газету українською мовою було неможливо. На моє прохання продати газету «День», «Дзеркало тижня» або будь-яку іншу газету українською мовою продавець в кіоску відповідала: «Нет, не было и никогда не будет в Крыму газет на украинском языке». На мої слова, що у Криму проживають 600 тисяч українців вона відповідала: «это не считается».
Чи про це не знали в Києві?
А якщо знали, то чому не реагували?
Приблизно в цей же час у військовому шпиталі по вулиці Мічуріна чув розмову, у якій один з хворих, очевидно офіцер, голосно сказав: «я ненавижу черных, желтых и хохлов». Але ж в Криму і армія формувалася з кримчан, які свідомо чи не свідомо перебували під впливом російської пропаганди.Хіба в уряді України не знали про тандем Російського інституту стратегічних досліджень, яким керував відставний генерал-лейтенант Леонід Решетілов – відвертий українофоб і «православний комуніст», з керівником Центру стратегічних досліджень проблем країн ближнього зарубіжжя Тамарою Гузенковою, які просували тези «ніякої України немає, є лише Малоросія, а українська державність – це блеф».
До руйнування нашої держави безпосередньо причетна Російська православна церква, вплив якої на велику частину громадян України залишається і досі великим.Можна лише поспівчувати великій частині росіян, які справді вважають українців лише частиною «великого русского народа».
Ще більше дивують вчені-філологи, які не можуть не знати, що українська і російська мови є мовами різних народів. Для цього треба лише взяти будь-який російсько-український словник і співставити слова, що починаються з будь-якої букви. Візьмімо для прикладу слова останнього речення. Наприклад, «для – для, цього – этого, лише – только, взяти – взять, будь – любой, російсько – русско, український – украинский, словник – словарь, співставляти – сопоставлять, слова – слова, що – которые, починаються – начинаются, с –з, будь – якої – любой, букви – буквы». У цьому вибраному навмання реченні половина слів мають різне звучання. То для чого українську мову відносити до діалекту російської?
Пісні, колядки, щедрівки, приказки є зовсім різними в українців і росіян. Навіть назви сіл в Україні дивують іноземців своїм розмаїттям у порівнянні з російськими Петровками, Степановками або Михайловками чи Івановками.Ми, українці (і не лише українці), володіємо російською мовою, знаємо історію, мистецтво, поезію і прозу Росії, на відміну від росіян, які мало знають культуру інших народів. Так, за даними перепису у СРСР за 1981 рік 96 відсотків узбеків заявили, що володіють російською мовою і лише 8 відсотків росіян, що народилися в Узбекистані, сказали, що володіють узбецькою мовою. Дещо інше це співвідношення в Україні, бо 100 відсотків українців заявили про знання російської і лише 30 відсотків росіян заявили про знання української мови.
Десять років тому розмовляв з одеситкою, що кілька місяців перед тим приїхала працювати в Польщу, розмовляла вона порівняно добре польською мовою. Коли я запитав її, чи знає вона українську мову, вона здвигнула плечима та здивовано відповіла: «А зачем?».
Нашій мові сотні і сотні років, про що свідчать бодай кубанські народні пісні, а насправді це українські пісні, які збереглися в пам’яті нащадків запорожців, переселених триста років тому царицею Катериною на Кубань.Ці уривки зі сказаного ще раз свідчать, що Україні ще довго доведеться захищати свою землю від ненажерливого нащадка російських царів та Лєніна-Сталіна президента Росії Путіна.
Путін сьогодні нагадує озброєного хулігана, який впевнений, що за всі свої витівки йому нічого не буде. Але таки рано чи пізно час розплати настане. Вся його кліка розсиплеться в порох, але до цього часу він може наробити такого лиха, що виправити його буде дуже важко. Сьогодні Україні треба пережити цю напасть, згуртувавши свій народ і долучивши до нашого захисту світову спільноту.
Роман Яремійчук,
доктор технічних наук, професор,
дійсний член Наукового Товариства імені Шевченка
Україна понад усе!
Олександр
Нахабні пропозиції Затуліна, Путіна, Лаврова лунатимуть так довго, наскільки вистачить запасу міцності “чекістській” Росії
Депутат Держдуми Росії Костянтин Затулін пропонує денонсувати ту частину російсько-українського Договору про дружбу, співпрацю і партнерство (ратифікованого 1997 року), де країни визнають кордони одна одної. А міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров на прес-конференції за підсумками діяльності очолюваного ним відомства у минулому році заявив, що це Україна, а зовсім не Росія, порушила Будапештський меморандум.
Ми всі сміємося, і справді є з чого. Але чому Росія дає нам такий привід для іронії та сарказму? Чого хочуть досягти Затулін чи Лавров подібними заявами?
Росія зараз докладає воістину титанічних зусиль, аби будь-що “замиритися” з Україною, правильніше сказати – змусити її визнати поразку у війні у тій чи тій формі, аби світ упевнився: між Україною та Росією вже нема ні оголошеної, ні неоголошеної війни, вона закінчилися! Для Кремля це на сьогодні найважливіше завдання його зовнішньої політики. Росії це конче потрібно аби, по-перше, домогтися скасування міжнародних санкцій, по-друге – легітимізувати у будь-якій формі анексію Криму, по-третє – утвердити в Конституції України “особливий статус” регіонів, які знаходяться під повним політичним, військовим, економічним контролем Росії.
Росія виходить з того, що з таким закінченням війни будуть згодні і Європа, і США (на Україну Кремль зважати не збирається). Звичайно, є, як-то кажуть, маса нюансів, у тому числі – проблема, як все це оформити з точки зору міжнародного права, але то вже можна домовитися, вважають у Кремлі, якщо є згода в головному: Росія припиняє війну, світ – і насамперед європейські сусіди Росії – можуть спати спокійно, у чому Росія готова дати будь-які писані гарантії, але за це: Крим – російський, а Донбас – особливий. Лавров сформулював це так: Росія поважає територіальну цілісність України в межах, що склалися після референдуму в Криму.
У Кремлі продовжують вважати, що таку ідею закінчення війни можна “проштовхнути” на Заході, і посилено працюють над цим.
Але є ще одна проблема для росіян: як вирішити правові “нюанси” з Україною, адже закінчення війни за російським сценарієм вимагає оформлення нових правових відносин з Україною?
Щоб реалізувати нову формулу “поваги до територіальної цілісності України без Криму” треба заперечити Договір про дружбу від 1997 року, адже у ньому Крим – український! Але розривати Договір Росія дуже не хоче, бо існування Договору, на її думку, чудовий доказ, що війни між Росією та Україною нема, а отже Росія на Донбасі – посередник, а не учасник конфлікту. Звідси і виникають нечувані в практиці міжнародного права пропозиції Затуліна про денонсацію частини Договору.
Договір від 1997 року, який Росія хоче одночасно і зберегти, і змінити – це символ загалом ідіотичної, абсурдної ситуації, в яку нині втрапила Росія. Оті всі російські брехливі хитрощі щодо України, які ми зазвичай називаємо “гібридною війною”, дали Росії чимало виграшних моментів з тактичного погляду. Однак, чим далі триває конфлікт, чим далі Росія не може зафіксувати у міжнародних документах “здобутки” своє агресії, тим більше згадані хитрощі, що називається, вилазять Росії боком. Приміром, для того, щоб хоча б хтось у світі повірив, що російських військ нема на Донбасі, конфлікт мав би бути відносно короткий – максимум кілька місяців. А він уже триває чотири роки. Анексія Криму без оголошення війни і без, відповідно, розірвання Договору про дружбу, уявлялася Кремлю вершиною дипломатично-військової майстерності, коли вдалося тих “хохлів” “розвести як кошенят”. Але що далі? Як росіянам перетворити “гібридність” у норму міжнародного права, тобто зафіксувати Крим частиною Росії?
Схоже, що у Росії нема чіткого бачення, як це зробити. Увесь розрахунок був (якщо був) на те, що і Україна, і Захід злякаються затяжної війни і погодяться на все, аби тільки був мир. Україна – тому що не може на рівних воювати з Росією, а Захід – тому що йому нема за кого і за що воювати. І коли цей розрахунок не справдився, виникла тупикова для Росії ситуація. Час іде, війни особливої ніби й нема, але мир не підписаний, Крим частиною Росії не визнають ні офіційно, ні навіть неофіційно, на Донбасі теж “мінські угоди” у трактуванні Кремля заглухли. А санкції діють і посилюються.
Росія гарячково шукає виходу, але пошуки зводяться до пропозицій Україні а-ля Затуліна, Лаврова і Путіна (як-от забрати свою військову техніку, яка залишилася у Криму). У яких все збилося до купи: і традиційна більшовицька нахабна брехня, і імперське хамство, і спокуса миром, і небажання віддавати загарбане, і категорична впевненість, що ніхто не змусить їх відповісти за злочини. Якийсь час подібних пропозицій буде ще більше. Як довго – то питання запасу міцності “чекістської” Росії. Україна, до речі, може суттєво скоротити цей запас правильною зовнішньою та внутрішньою політикою.
Юрій Сандул, Київ
Депутат Держдуми Росії Костянтин Затулін пропонує денонсувати ту частину російсько-українського Договору про дружбу, співпрацю і партнерство (ратифікованого 1997 року), де країни визнають кордони одна одної. А міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров на прес-конференції за підсумками діяльності очолюваного ним відомства у минулому році заявив, що це Україна, а зовсім не Росія, порушила Будапештський меморандум.
Ми всі сміємося, і справді є з чого. Але чому Росія дає нам такий привід для іронії та сарказму? Чого хочуть досягти Затулін чи Лавров подібними заявами?
Росія зараз докладає воістину титанічних зусиль, аби будь-що “замиритися” з Україною, правильніше сказати – змусити її визнати поразку у війні у тій чи тій формі, аби світ упевнився: між Україною та Росією вже нема ні оголошеної, ні неоголошеної війни, вона закінчилися! Для Кремля це на сьогодні найважливіше завдання його зовнішньої політики. Росії це конче потрібно аби, по-перше, домогтися скасування міжнародних санкцій, по-друге – легітимізувати у будь-якій формі анексію Криму, по-третє – утвердити в Конституції України “особливий статус” регіонів, які знаходяться під повним політичним, військовим, економічним контролем Росії.
Росія виходить з того, що з таким закінченням війни будуть згодні і Європа, і США (на Україну Кремль зважати не збирається). Звичайно, є, як-то кажуть, маса нюансів, у тому числі – проблема, як все це оформити з точки зору міжнародного права, але то вже можна домовитися, вважають у Кремлі, якщо є згода в головному: Росія припиняє війну, світ – і насамперед європейські сусіди Росії – можуть спати спокійно, у чому Росія готова дати будь-які писані гарантії, але за це: Крим – російський, а Донбас – особливий. Лавров сформулював це так: Росія поважає територіальну цілісність України в межах, що склалися після референдуму в Криму.
У Кремлі продовжують вважати, що таку ідею закінчення війни можна “проштовхнути” на Заході, і посилено працюють над цим.
Але є ще одна проблема для росіян: як вирішити правові “нюанси” з Україною, адже закінчення війни за російським сценарієм вимагає оформлення нових правових відносин з Україною?
Щоб реалізувати нову формулу “поваги до територіальної цілісності України без Криму” треба заперечити Договір про дружбу від 1997 року, адже у ньому Крим – український! Але розривати Договір Росія дуже не хоче, бо існування Договору, на її думку, чудовий доказ, що війни між Росією та Україною нема, а отже Росія на Донбасі – посередник, а не учасник конфлікту. Звідси і виникають нечувані в практиці міжнародного права пропозиції Затуліна про денонсацію частини Договору.
Договір від 1997 року, який Росія хоче одночасно і зберегти, і змінити – це символ загалом ідіотичної, абсурдної ситуації, в яку нині втрапила Росія. Оті всі російські брехливі хитрощі щодо України, які ми зазвичай називаємо “гібридною війною”, дали Росії чимало виграшних моментів з тактичного погляду. Однак, чим далі триває конфлікт, чим далі Росія не може зафіксувати у міжнародних документах “здобутки” своє агресії, тим більше згадані хитрощі, що називається, вилазять Росії боком. Приміром, для того, щоб хоча б хтось у світі повірив, що російських військ нема на Донбасі, конфлікт мав би бути відносно короткий – максимум кілька місяців. А він уже триває чотири роки. Анексія Криму без оголошення війни і без, відповідно, розірвання Договору про дружбу, уявлялася Кремлю вершиною дипломатично-військової майстерності, коли вдалося тих “хохлів” “розвести як кошенят”. Але що далі? Як росіянам перетворити “гібридність” у норму міжнародного права, тобто зафіксувати Крим частиною Росії?
Схоже, що у Росії нема чіткого бачення, як це зробити. Увесь розрахунок був (якщо був) на те, що і Україна, і Захід злякаються затяжної війни і погодяться на все, аби тільки був мир. Україна – тому що не може на рівних воювати з Росією, а Захід – тому що йому нема за кого і за що воювати. І коли цей розрахунок не справдився, виникла тупикова для Росії ситуація. Час іде, війни особливої ніби й нема, але мир не підписаний, Крим частиною Росії не визнають ні офіційно, ні навіть неофіційно, на Донбасі теж “мінські угоди” у трактуванні Кремля заглухли. А санкції діють і посилюються.
Росія гарячково шукає виходу, але пошуки зводяться до пропозицій Україні а-ля Затуліна, Лаврова і Путіна (як-от забрати свою військову техніку, яка залишилася у Криму). У яких все збилося до купи: і традиційна більшовицька нахабна брехня, і імперське хамство, і спокуса миром, і небажання віддавати загарбане, і категорична впевненість, що ніхто не змусить їх відповісти за злочини. Якийсь час подібних пропозицій буде ще більше. Як довго – то питання запасу міцності “чекістської” Росії. Україна, до речі, може суттєво скоротити цей запас правильною зовнішньою та внутрішньою політикою.
Юрій Сандул, Київ
Игорь Дзюбенко
23 ч ·
Начали массированно давить Президента, Гройсмана и пр. - плохо живем. Воруете много...
Типа не война... Не пуйло - они... Гады...
Сначала рашка придумала применить термин - хунта.
И на нем прожила своей пропагандой аж 4-ре года. Никому ничего объяснять не надо, типа - хунта и все.
С вами все ясно.
Теперь с тем-же успехом сует - коррупция.
Типа, это только сейчас ее внедрили. А раньше - все белые и пушистые были.
Сует надо-не надо.
У меня вопростик, почему ТОЛЬКО на масковии и в Украине говорят о коррупции в украинской власти?
Нет публикаций и расследования вне этих границ.
Есть публикации? Да, вы ШО...
Посмотрел я на одну такую публикацию. привел ее один наш многовалютный " борец за правду". И ссылку дал на
издание австрийское. С адресом и пр...
Не поленился я поискать. Поехал и проверил.
Вот , не совру... там был офис ПРОКТОЛОГА.
Такие они - "западные аналитики и специалисты" , работающие на масковию,
И еще вопросик...
Почему давали, дают и будут давать деньги именно под ЭТУ власть? Под имя Порошенко?
Все кругом кретины?
И нынешние власти на столько хитроумные, что обманули всех в Мире и прячут наворованное так, что даже всесильная американская финразветка и все остальные спецы не в курсе, где прячется наворованное?
Или мацковская пропаганда действует классно?
Мозги загадила многим.
Они это умеют.
Работать ... не умеют. Мозги пудрить - эт , да!
Нашим бы зрадофилам научится думать, анализировать.
Ну, хоть чуть-чуть..
А?
Попробуйте?
23 ч ·
Начали массированно давить Президента, Гройсмана и пр. - плохо живем. Воруете много...
Типа не война... Не пуйло - они... Гады...
Сначала рашка придумала применить термин - хунта.
И на нем прожила своей пропагандой аж 4-ре года. Никому ничего объяснять не надо, типа - хунта и все.
С вами все ясно.
Теперь с тем-же успехом сует - коррупция.
Типа, это только сейчас ее внедрили. А раньше - все белые и пушистые были.
Сует надо-не надо.
У меня вопростик, почему ТОЛЬКО на масковии и в Украине говорят о коррупции в украинской власти?
Нет публикаций и расследования вне этих границ.
Есть публикации? Да, вы ШО...
Посмотрел я на одну такую публикацию. привел ее один наш многовалютный " борец за правду". И ссылку дал на
издание австрийское. С адресом и пр...
Не поленился я поискать. Поехал и проверил.
Вот , не совру... там был офис ПРОКТОЛОГА.
Такие они - "западные аналитики и специалисты" , работающие на масковию,
И еще вопросик...
Почему давали, дают и будут давать деньги именно под ЭТУ власть? Под имя Порошенко?
Все кругом кретины?
И нынешние власти на столько хитроумные, что обманули всех в Мире и прячут наворованное так, что даже всесильная американская финразветка и все остальные спецы не в курсе, где прячется наворованное?
Или мацковская пропаганда действует классно?
Мозги загадила многим.
Они это умеют.
Работать ... не умеют. Мозги пудрить - эт , да!
Нашим бы зрадофилам научится думать, анализировать.
Ну, хоть чуть-чуть..
А?
Попробуйте?
Для тех, кто внимательно следил за конфискацией полутора миллиарда арестованных активов Януковича, сенсаций в конкретно вчерашнем выступлении Генпрокурора было не так уж и много. Например, мне и раньше было известно, что Краматорский суд был "выбран" для рассмотрения дела не потому, что там у прокурора Кулика особенно мощные связи (как утверждают защитники Януковича из числа грантовых антикоррупционеров), а строго по подсудности. И засекречивание решения связано исключительно с интересами следствия (ведь по массе упомянутых в приговоре структур оно ещё ведётся) и в строгом соответствии с УПК.
Наиболее значимая новость была связана с гонтаревской фирмой ICU, которую Аль-Джазира и Центр Противодействия Конфискации (денег Януковича) назвали главной причиной ненадлежащего расследования и засекречивания. Выяснилось, что компания Гонтаревой (которую связывают и с Порошенко) не имела никакого отношения к воровству этих денег в Украине, к их выводу за границу, к их отмыванию в трёх зарубежных странах, к их заводу обратно в страну. Вся роль компании ICU свелась к тому, что, обладая брокерской лицензией, она оформила покупку на эти деньги гособлигаций, то есть, де-факто, вернула в экономику Украины. В этом не только криминала, но даже этического нарушения нет, так что, "покрывать" Гонтареву у Луценко не было никакой нужды по определению.
Второй новостью для меня вчера стала связь полутора миллиардов и пятидесяти миллионов, арестованных и конфискованных в Латвии. Ведь латыши, не имеющие и сотой доли доказательств, которые есть у украинского суда, ещё год назад конфисковали эти средства в бюджет только на основании того, что владельцы денег не представили доказательств их законности, а косвенные признаки указывали на отмывание. И что? Да ничего - ни шума в национальной прессе, ни расследований Аль-Джазиры, ни уголовных дел против банкиров и других участников перечисления денег в бюджет. Почему? Да очень просто: нет у них Лещенок-Шабуниных-Притул-Сытников, которые решатся на такую откровенно противозаконную и антигосударственную деятельность.
По моей информации, спецоперация по подготовке отсуживания у украинцев януковичевских активов ещё не закончена. И на Аль-Джазире приготовлена очередная порция дерьма на участников этой конфискации, и Сытник отказывается закрыть производство по "хищению путём перечисления в госбюджет", и "активисты" посвятят вопросу ещё не одну статью и передачу до того, как адвокаты Януковича понесут в лондонский суд папку доказательств, как возмущена незаконностью конфискации наипрогрессивнейшая часть украинской общественности и как честнейшие офшорные компании стали жертвой правового беспредела продажной украинской Фемиды.
А я не устану думать, в какой откровенно искривлённой реальности мы живём.
Карл Волох.
Наиболее значимая новость была связана с гонтаревской фирмой ICU, которую Аль-Джазира и Центр Противодействия Конфискации (денег Януковича) назвали главной причиной ненадлежащего расследования и засекречивания. Выяснилось, что компания Гонтаревой (которую связывают и с Порошенко) не имела никакого отношения к воровству этих денег в Украине, к их выводу за границу, к их отмыванию в трёх зарубежных странах, к их заводу обратно в страну. Вся роль компании ICU свелась к тому, что, обладая брокерской лицензией, она оформила покупку на эти деньги гособлигаций, то есть, де-факто, вернула в экономику Украины. В этом не только криминала, но даже этического нарушения нет, так что, "покрывать" Гонтареву у Луценко не было никакой нужды по определению.
Второй новостью для меня вчера стала связь полутора миллиардов и пятидесяти миллионов, арестованных и конфискованных в Латвии. Ведь латыши, не имеющие и сотой доли доказательств, которые есть у украинского суда, ещё год назад конфисковали эти средства в бюджет только на основании того, что владельцы денег не представили доказательств их законности, а косвенные признаки указывали на отмывание. И что? Да ничего - ни шума в национальной прессе, ни расследований Аль-Джазиры, ни уголовных дел против банкиров и других участников перечисления денег в бюджет. Почему? Да очень просто: нет у них Лещенок-Шабуниных-Притул-Сытников, которые решатся на такую откровенно противозаконную и антигосударственную деятельность.
По моей информации, спецоперация по подготовке отсуживания у украинцев януковичевских активов ещё не закончена. И на Аль-Джазире приготовлена очередная порция дерьма на участников этой конфискации, и Сытник отказывается закрыть производство по "хищению путём перечисления в госбюджет", и "активисты" посвятят вопросу ещё не одну статью и передачу до того, как адвокаты Януковича понесут в лондонский суд папку доказательств, как возмущена незаконностью конфискации наипрогрессивнейшая часть украинской общественности и как честнейшие офшорные компании стали жертвой правового беспредела продажной украинской Фемиды.
А я не устану думать, в какой откровенно искривлённой реальности мы живём.
Карл Волох.
Считается, что самая первая реакция на некое событие, наиболее точно характеризует ее обладателя. Грамотные переговорщики, крепкие следователи и опытные игроки, знают этот принцип и всегда отслеживают именно первую реакцию. Чуть позже, субъект обязательно начнет играть роль, скрывая свое истинное лицо, намерения или цели. Этот день стал очень интересным, именно в этом плане потому, что утром был принят закон о реинтеграции Донбасса. Это, наиболее сильный законодательный ход всей украинской власти за четыре года войны. Наверное, что-то можно было бы сделать еще более жестким, но именно в это время, именно эта редакция закона – наилучшая. Именно то, что надо именно на этом этапе борьбы с Московией.
Если отбросить массу интересных и достаточно инновационных положений документа, а выделить основную его тезу, то она выглядит очень просто. С момента вступления закона в силу, исчезают «лнр» и «днр», это все – официальные или не официальные, военные группировки РФ, целью которых является, как минимум – нарушение территориальной целостности и суверенитета Украины. То есть, отныне это – оккупационные силы РФ и ничто иное. Теперь Москва может упражняться с названиями как ей заблагорассудится. Была «новороссия», были «лднр», была попытка переименовать эту территорию в «малороссию», но теперь это уже не важно. Пускай они называют это хоть фабрикой резиновых игрушек, хоть двуспальным сортиром – все равно. Это – их больное воображение, до которого нам нет никакого дела.
Из этого проистекает наиважнейшее, для нас, обстоятельство. Раз территория оккупирована соседним государством, то Конституция требует, от всех, принимать меры для восстановления территориальной целостности Украины. То есть, формализован факт агрессии, а в этом случае, изгнанием оккупанта с нашей земли, занимается армия. Для тех, кто еще не понял, с этого момента закончилась «гибридная война», а вместе с нею – закончилась и АТО. Управление силами и средствами, участвующими в операциях по освобождению нашей территории, закономерно переходит к Генштабу и ему же подчинены подразделения других структур, оперирующих в зоне боевых действий. Мало того, теперь сняты ограничения на применение любых, имеющихся в наличии ВСУ вооружений, в том числе и тяжелых, в том числе и в населенных пунктах, занятых противником.
Кончились «вежливые люди», «зеленые человечки», «попочленцы», «отпускники», «заблудившиеся» и прочие категории московских военных преступников. С этого момента есть агрессор, оккупирующий нашу территорию, различными группами вооруженных лиц, от кадровых военных, до финансированных Москвой бандформирований. Все они подлежат методичному уничтожению до тех пор, пока хотя бы один из них будет продолжать держать оружие в руках, а ногами стоять на нашей земле. Теперь, задача ВСУ – отделить оружие, руки, ноги и прочие части тушки оккупанта так, чтобы он утратил способность находиться на нашей земле.
Именно сейчас можно и нужно было принимать этот закон потому, что все необходимые условия достигли нужных кондиций. Это стало понятно после интервью Курта Волкера, когда на вопрос российского журналиста об угрозах русскоязычному населению в Украине от украинских властей, ответил, что единственное место, где существует угроза русскоязычному населению в Украине, это – оккупированные россией, территории Украины.
Для того, чтобы наши партнеры пришли к таким четким формулировкам, надо было время и просто невероятные усилия всех тех, кто работал и работает на дипломатическом фронте. Нам эта позиция нужна была не просто по принципу «что бы было» или потому, что приятно это сознавать, а по причине очень прагматичной. Нам надо было опереться на финансовые, материальные и военные ресурсы партнеров, чтобы русскому медведю засунуть в известное место, его триколор, а в придачу – двуглавого петуха, вместе с причиндалами, которые тот держит в лапах. Грубо говоря, нам нужно было получить «добро» на поставки «медвежьего вазелина». И вот, когда мы получили это «добро», в ход пошел Закон о реинтеграции оккупированных территорий
Если отбросить массу интересных и достаточно инновационных положений документа, а выделить основную его тезу, то она выглядит очень просто. С момента вступления закона в силу, исчезают «лнр» и «днр», это все – официальные или не официальные, военные группировки РФ, целью которых является, как минимум – нарушение территориальной целостности и суверенитета Украины. То есть, отныне это – оккупационные силы РФ и ничто иное. Теперь Москва может упражняться с названиями как ей заблагорассудится. Была «новороссия», были «лднр», была попытка переименовать эту территорию в «малороссию», но теперь это уже не важно. Пускай они называют это хоть фабрикой резиновых игрушек, хоть двуспальным сортиром – все равно. Это – их больное воображение, до которого нам нет никакого дела.
Из этого проистекает наиважнейшее, для нас, обстоятельство. Раз территория оккупирована соседним государством, то Конституция требует, от всех, принимать меры для восстановления территориальной целостности Украины. То есть, формализован факт агрессии, а в этом случае, изгнанием оккупанта с нашей земли, занимается армия. Для тех, кто еще не понял, с этого момента закончилась «гибридная война», а вместе с нею – закончилась и АТО. Управление силами и средствами, участвующими в операциях по освобождению нашей территории, закономерно переходит к Генштабу и ему же подчинены подразделения других структур, оперирующих в зоне боевых действий. Мало того, теперь сняты ограничения на применение любых, имеющихся в наличии ВСУ вооружений, в том числе и тяжелых, в том числе и в населенных пунктах, занятых противником.
Кончились «вежливые люди», «зеленые человечки», «попочленцы», «отпускники», «заблудившиеся» и прочие категории московских военных преступников. С этого момента есть агрессор, оккупирующий нашу территорию, различными группами вооруженных лиц, от кадровых военных, до финансированных Москвой бандформирований. Все они подлежат методичному уничтожению до тех пор, пока хотя бы один из них будет продолжать держать оружие в руках, а ногами стоять на нашей земле. Теперь, задача ВСУ – отделить оружие, руки, ноги и прочие части тушки оккупанта так, чтобы он утратил способность находиться на нашей земле.
Именно сейчас можно и нужно было принимать этот закон потому, что все необходимые условия достигли нужных кондиций. Это стало понятно после интервью Курта Волкера, когда на вопрос российского журналиста об угрозах русскоязычному населению в Украине от украинских властей, ответил, что единственное место, где существует угроза русскоязычному населению в Украине, это – оккупированные россией, территории Украины.
Для того, чтобы наши партнеры пришли к таким четким формулировкам, надо было время и просто невероятные усилия всех тех, кто работал и работает на дипломатическом фронте. Нам эта позиция нужна была не просто по принципу «что бы было» или потому, что приятно это сознавать, а по причине очень прагматичной. Нам надо было опереться на финансовые, материальные и военные ресурсы партнеров, чтобы русскому медведю засунуть в известное место, его триколор, а в придачу – двуглавого петуха, вместе с причиндалами, которые тот держит в лапах. Грубо говоря, нам нужно было получить «добро» на поставки «медвежьего вазелина». И вот, когда мы получили это «добро», в ход пошел Закон о реинтеграции оккупированных территорий
Из этого проистекает наиважнейшее, для нас, обстоятельство. Раз территория оккупирована соседним государством, то Конституция требует, от всех, принимать меры для восстановления территориальной целостности Украины. То есть, формализован факт агрессии, а в этом случае, изгнанием оккупанта с нашей земли, занимается армия. Для тех, кто еще не понял, с этого момента закончилась «гибридная война», а вместе с нею – закончилась и АТО. Управление силами и средствами, участвующими в операциях по освобождению нашей территории, закономерно переходит к Генштабу и ему же подчинены подразделения других структур, оперирующих в зоне боевых действий. Мало того, теперь сняты ограничения на применение любых, имеющихся в наличии ВСУ вооружений, в том числе и тяжелых, в том числе и в населенных пунктах, занятых противником.
П.С. и давайте ссылку на автора.
Авторизуйтесь для возможности отправлять сообщения
Новые темы
Похожие темы