Страница: 2771 Украина-вчера, сегодня, завтра...

"Прочитав законопроект о рынке земли и послушав заявления Гончарука и Маркаровой, заключаю – рынок земли это просто прекрасная штука, но малых и средних фермеров обманывают и они останутся без земли.

Всё просто. Берём калькулятор. Набиваем на нём 4,4 миллиарда гривен, которые Маркарова обещает выделить фермерам в качестве дешёвых кредитов на землю (иных средств купить её у них нет). Делим на курс доллара и получаем 176 млн баксов. Эту сумму делим на 1000 баксов (это нижняя планка, от которой будет стартовать цена гектара самой убитой земли) и получаем 176 тысяч гектаров.

176 тысяч гектаров из более чем 32 миллионов гектаров пашни (<0,55% ...ть!) – это тот кусок, на которым смогут закредитоваться аграрии средней руки. А в случае падения гривны и скачка цен на землю, люди получат только законный кусок земли на кладбище. Но это не точно."

#Уряд...Технократів (С)

КИЇВ. 23 вересня. УНН. Народний депутат Андрій Парубій на власній сторінці у Facebook повідомив, що за фактом його дій Державне бюро розслідувань відкрило проти нього кримінальне провадження, передає УНН.

“ДБР відкрило проти мене кримінальне провадження. За організацію захисту Одеси весною 2014-го. Щоправда, у своєму листі ДБР це називає “масовими заворушеннями”, — написав Парубій.

У своєму дописі Парубій також зазначив, що: “От такий документ. Але, насправді, не здивував. От що здивувало, так те, що у тексті не було (поки що) формулювань про “організацію, координацію і здійснення Парубієм державного перевороту під кодовими назвами „Майдан“, „Революція Гідності“, про „незаконне усунення від влади законно обраного президента Януковича“, про „захоплення влади організованою злочинною групою“, про „злочинну протидію державній політиці реінтеграції України у єдиний простір з братньою Російською Федерацією“ і т.д. Хоча, це вже досить виразно прочитується між рядками. Але відчайдушна протидія української влади і громадянського суспільства гібридному захопленню путінською Росією всього нашого південного сходу — восьми українських областей, через захоплення влади проросійськими силами у обласних центрах, зокрема, і в Одесі — тут вже класифікується однозначно — як „факт створення і координування Парубієм А.В. громадських озброєних угрупувань з метою вчинення масових заворушень 02.05.2014 на території м.Одеси“. У документі ДБР це вже стверджується як факт”.

https://www.unn.com.ua/uk/news/1825969-dbr-vidkrilo-provadzhennya-proti-parubiya-za-faktom-yogo-diy
Р.S / Надеюсь слушанье будет открытым ...Это какое уже по счету  дело возбуждено по его заявлению  , 27 ? Кто следующий ...
...экс-заместитель главы Администрации президента времен Виктора Януковича Андрей Портнов не затевал бы судебного дела не имея доказательств  на руках  ...

Генпрокуратура направила в Приморский районный суд обвинительный акт в отношении трех бывших руководителей структурных подразделений ГУ МВД Украины в Одесской области по делу о событиях 2 мая 2014 года. Об этом сообщает пресс-служба ГПУ.

Бывшие руководители городского управления, полка патрульной службы и отдела общественной безопасности ОГУ ГУМВД Украины в Одесской области обвиняются в совершении уголовного преступления, предусмотренного ч. 2 ст. 364 УК: злоупотреблении служебным положением, получении для себя неправомерной выгоды неимущественного характера.

По данным ГПУ они подозреваются также в использовании служебного положения путем умышленной бездеятельности вопреки интересам службы, повлекшее тяжкие последствия: гибель 48 человек, получение 197 лицами телесных повреждений различной степени тяжести, причинении материального ущерба в сумме почти 214 тыс грн.

Им инкриминируется совершение уголовного преступления, предусмотренного ч. 3 ст. 135 УК: заведомое оставление без помощи лиц, находящихся в опасном для жизни состоянии, что привело к смерти 42 человек.

Обвиняемым судом избрана мера пресечения в виде личного обязательства.

28 февраля 2018 года сообщалось, что по делу о событиях 2 мая 2014 года в Одессе сообщено о подозрении трем экс-начальникам структурных подразделений бывшей милиции Одесской области.

2 мая 2014 года в Одессе в результате столкновений между проукраинскими активистами и участниками пророссийского Антимайдана погибли 48 человек, еще 247 пострадали. Большинство людей погибли при пожаре в Доме профсоюзов на Куликовом поле.
https://news.liga.net/incidents/news/delo-2-maya-v-odesse-budut-sudit-byvshih-militseyskih-nachalnikov

 75 000 тысяч долларов заплатили майору за  ...смотрим с 25 минуты... В ролике и до 25 минуты много познавательно  , бросили своих без единого выстрела ...и рвонули на Россию там их обстреляли они вернулись туда где они бросили своих сослуживцев ...Недавно  повторно  знакомилась с информацией за 30 бригаду (котловую...) , 107 человек сдавшихся в плен ,их правда вернули через 3 дня без всяких договоренностей , потом бригаду рассформировали в 14 ... есть над чем задуматься ...
Все больше и больше открытой информации основанной на сведениях очевидцев ...
Согласно моей информации больше 30 солдат осужденных за изнасилование 2014-2016 год ,  за мародерства больше 50 , за умышленные убийства 28 ...больше тысячи преступлений находятся сейчас в ведении военной прокуратуры ...В 2015 г ,24.12  за №39040/с  Генерал Армии Муженко  подписал приказ о введении безотлагательных мер  по пресечению право преступлений и усилению ответственности командиров всех уровней военного руководства ...
 

 

Кілька тисяч загиблих і сотні зниклих безвісти – кривавий врожай, що його вже зібрала в українському війську неоголошена війна на Сході.
Герої, які віддали життя, захищаючи Батьківщину на східному фронті,
заслуговують найвищої шани. Коли їхні тіла привозять додому, щоб
провести в останню путь, міста й села стають на коліна. На жаль, кількох
сотень родин зниклих безвісти бійців не мають навіть такої можливості –
гідно, з належними почестями поховати своїх синів, чоловіків, батьків.

​​Народна депутатка від фракції "Слуга народу" Марина Нікітіна взяла помічниками на платній основі свого чоловіка і візажистку

Олександр Нікітін і Вікторія Гужва отримуватимуть по 17 тисяч гривень на місяць.

Народна депутатка пояснила, що Олександр став помічником не через родинні зв’язки, а завдяки своїй праці.

НОВИНА

«Кейс Парубия», запатентованный Андреем Портновым, открывает возможности силовикам и высшим руководителям проводить зачистки в среде всех, кто совершал действия против распространения «русской весны» по Украине.

В первую очередь, интересно, когда этот кейс начнёт работать по одному из главных украинских патриотов и спонсору добровольческого батальона Днепр-1 Игорю Коломойскому. О вывозе в лес его людьми адептов «русской весны» ходят легенды, которые Парубию и не снились.

Тут в МОЗ небольшая революция, которая показывает, как плохо сознание монобольшинства влияет в тех местах, где нужно думать. Чиновники в МОЗ не хотят, чтобы их лечили по рецепту Радуцкого «х.. *м в жопу» и совсем не понимают, как можно принимать решения по принципу: ты со мной споришь – иди на...! А уходить они не хотят.

Відкритий лист до Прем’єр-міністра Oleksiy Honcharuk щодо ситуації, яка відбувається в МОЗ.

https://www.facebook.com/nemyrovych/posts/10219292920864256/

Вторая в мире табачная компания British American Tobacco, украинская «дочка» которой в прошлом году отдала в бюджет 16 млрд грн, переносит региональный центр из Киева в Бухарест (Румыния) «в связи с непрогнозируемой фискальной и регуляторной политикой украинского правительства».

В готовящемся к принятию Радой законопроекте №1210, уже в 2020 году ставка акциза на сигареты может быть приравнена к европейской – эквивалент €90 за 1000 штук. Это резко уменьшает маржинальность бизнеса British American Tobacco в Украине. Ранее были достигнуты договорённости о выходе на европейский уровень акциза лишь в 2024 году.

https://vremya.com.ua/insider/1120_ahmetov-vydelil-1-milliard-na-sverzhenie-zelenskogo/Ахметов: «Даю 1 миллиард на свержение Зеленского»

.

Гривень чи доларів ?

До чого це питання?

Не до чого а до кого !
До Гарбовського Н.В. з м. Кривий Ріг !

За півпокоління до перемоги піддатись на ніщо”: Оксана Забужко порадила українцям берегти свої мізки. ФОТОРЕПОРТАЖГоловне на Vежі»Люди»Місця»Новини»Катерина Дядюк, 18 Червня 2019Вчора, 15 червня, у Вінниці завершився міжнародний фестиваль “Острів Європа”. І однією з тих, хто закривали його програму, стала Оксана Забужко.Увечері на території садиби Львовича вона презентувала дві останні написані нею книжки: “І знов я влізаю в танк” (2016), за яку цього року отримала Шевченківську премію, та збірку малої прози “Після третього дзвінка вхід до зали забороняється” (2017), яку незабаром видадуть у США англійською мовою і в трохи меншому обсязі.Втім, Оксана Стефанівна влаштувала не стільки презентацію книжок, як півторагодинний авторський виступ про “інформаційний фронт, де триває боротьба із забуттям і байдужістю, які мало не коштували нам держави”.Це рядки з анотації до її книжки “І знов я влізаю в танк” – збірки вибраних текстів 2012-2016 років, куди увійшли статті для українських та закордонних ЗМІ, есе, частини з її інтерв’ю і навіть спогади.Це книжка про війну. Тільки не про ту, залізом і кров’ю, що з зими 2014-го прийшла на нашу землю, – а про ту, куди менш видиму оку мирного обивателя, котра ту першу вигодувала, подібно як гнійні мікроби, потрапивши в організм, “вигодовують” йому абсцес, – і котрої , на відміну від першої, ніхто не збирається згортати, тож мусимо вчитися в ній жити – з повною свідомістю того, що по нас увесь час “стріляють” невидимими кулями (О. Забужко)Оксана Стефанівна ще на початку виступу сказала, що з усіх своїх книг найбільше не любить саме цю, бо писати її довелося вимушено. Але тут же зазначила, що це був її громадянський обов’язок, і що в цій книжці є те, “що десь виправдовує її існування на цій землі”Нижче публікуємо уривки прямою мовою з презентації цієї книжки Оксани Забужко.Про новий тоталітаризм і троляче дзеркало українського телебачення

• Ми всі живемо в добу цифрових технологій, ми всі живемо в добу соцмереж, ми живемо в добу фейсбуків (прости господи) і інстаграмів (прости господи двічі). Живемо в добу, коли люди дедалі менше читають, коли в принципі вміти читати літературу як мистецтво стає таким от не дуже популярним скілом, ніби спеціально культивованим умінням, як скажімо здатність розбиратися в класичній музиці, чи в античній скульптурі.
• Я цього свідома – мене це ні разу не радує: не тому, що кожен письменник хоче, щоб його читала якомога більша кількість людей, а тому, що заміна епохи книжки (назвімо її гутенбергівською епохою, чи макклюенівською) на епоху візуальну (епоху інстаграму, епоху спілкування картинками і так далі) несе собою дуже серйозні загрози нового тоталітаризму, яких людство ще сповна не усвідомило. А починає усвідомлювати – і хапається за голову, бо раптом виявляється, що звична картина світу валиться з ніг, а тут – гібридна війна, тут раптом Трамп…. а чому Брексіт, а звідки той Брексіт…

• 200 років тому Ганс Крістіан Андерсен написав про троляче дзеркало (з казки про снігову королеву – ред), в якому все виглядало не таким, яким є насправді. Цікаво, що слово троль вернулося в нашу мову вже в зовсім іншому значенні, і не з дитячих казок… І пам’ятаєте, коли дзеркало розбилося, скалки розлетілися по цілому світу, і кому в око потрапляла ця скалка, то він світ починав бачити огидним, мерзенним, і всяким таким іншим. Ганс Крістіан Андерсен на початку 19 століття написав про телебачення. І спеціально – про українське телебачення.
• Жарти-жартами, але можна по-різному розуміти і тлумачити це все. Питання в тому – на що придається письменник, котрий живе в цю саму нашу гнилу й паскудну добу, котрий розуміє і бачить, в силу специфіки своєї професії, якісь речі на певний часовий відтинок раніше, ніж переважна більшість людей?…

• Письменник вміє бачити світ текстами, сюжетами одразу, історіями… Тобто ми можемо відрізнити події життєві, які відбуваються самі собою, від тих, котрі розгортаються за чиїмось раніше написаним сценарієм, де ти впізнаєш руку “колєґи”. Ти, так би мовити, можеш відрізнити майдан штучно організований, від майдану самовиниклого. Себто оця здатність відрізняти історії постановочні від історій стихійних, як на мене – те, де письменників можна і треба очевидно мобілізувати на гібридну війну. Письменники наділені певною “чуйкою”.

Про псячу чуйку письменників

• Я дуже люблю хорватського письменника Міленка Єрґовіча, який написав купу прекрасних книжок: не тільки про балканські війни 90-х років, а про людину на війні, про те, як війни в кінці 20-го на початку 21 століття переформатовують нашу свідомість. В нього є прекрасна книжка, яка мені дуже подобається – історії тварин на війні (це “Історії про людей та тварин”, яку, до речі, переклала вінничанка Катерина Калитко – ред). В тому числі є одна прекрасна історія про песика, який задовго до того, як в Сараєво почалися обстріли, коли ніхто з людей нічого ще в голови не клав, вперто біг за ріг будинку і починав десь під хлівом рити схрон, яму. Того пса проганяли, а він знову вертався і рив схрон. І тільки коли почалися бомбардування, люди зрозуміли, що цей пес передчував те, що має трапитися. І от в Міленка Єрґовича є така прекрасна фраза: “Те, що сталося потім, могли передбачити або дуже лихі люди, або дуже добрі пси”.

• Мені дуже подобається ця формула. Я завжди кажу, що письменник, якщо він чогось вартий, має бути для суспільства отаким добрим псом: він має рити лапами, хай не завжди розуміючи, що й для чого, хай терплячи при тому якісь камені вслід і крики “дура, що вона там верзе” і так далі… Але треба ось ця сама псяча чуйка – те, що називається інтуїцією і якимось метафізичним інстинктом історії. Ось це впринципі те, що визначає вартість літератури в цю епоху гібридних воєн.

“З весни 2012 року я бачила, як набухає війна”

• Не з 2014-го, навіть не з 2013-го, не з початку Майдану, а з весни 2012 року, коли більшість так би мовити моїх співвітчизників ще нічого не підозрювали, я бачила, як набухає війна. З весни 2012 року, коли почалася підготовка до інформаційної острахізації України на Заході.
• Ми про це поняття не мали, але перед “Євро 2012” низка західних ЗМІ (від “BBC Panorama” до “Deutsche Welle”) випустили реально дуже маніпулятивні пропагандистські матеріали, з яких плавно випливало рішення бойкотувати футбольний чемпіонат в Україні, тому що “Україна – фашистська країна, ксенофобська, в Україні б’ють і вбивають, а чорношкірому не можна пройти вулицею”. Репортаж на “BBC” “Стадіони ненависті” того подонка, який за цей репортаж так і не відповів між іншим, мав мільйони переглядів. І після того, десятки тисяч британців побігли здавати квитки, які вони на чемпіонат купили.

• Тобто це інформаційна ізоляція: про країну, про яку нічого не відомо (в цю країну не їздять, з цієї країни не їздять), можна вигадувати все, що завгодно. І підготовка дискурсу російськими технологами майбутнього демонтажу України, підготовка громадської думки Заходу до того, що в Україні якась хунта має організувати якийсь переворот, бо там і так ця хунта, там якісь табори…
• Вперше якісь тренувальні табори із невідомими мужчинами в пікселях і в балаклавах, які говорили на чіста рускам язикє і, кстаті ґаваря, вапщє-та даже єщьо і с акцентам, я побачила якраз у цьому фільмі. Ну а звідки, перепрошую, пересічний британець чи німець впізнає, хто там якою мовою говорить з акцентом, коли є підводка “Це – український тренувальний табір. Дабро пажаловать”.

• Поляки, яких теж підгребло під цю хвилю, реагували тоді: в них були обговорення на телевізії, у них були спроби відповіді на офіційному рівні, а в нас була взагалі цілковита тиша. Українці навіть не знали, що з ними зробили в європейських медіях. І коли під час того самого “Євро” британські вболівальники, які все-таки наважились і приїхали, організовували кампанію вибачення, то українці взагалі, перепрошую, дупля не відбивали, чого це раптом і з якого такого переляку…

• Мені взагалі з 2008 року після Грузії було зрозуміло, що Україна – наступна на черзі. Я належала до тих, хто тоді писав і кричав, що так – ми наступні, так – гряде підготовка наступної світової війни, і так – що Кремль має цей план. Але саме з 12-го року, саме з цієї бойкотної хвилі перед “Євро”, коли мене одночасно кілька західних видань попросили при цій оказії ніби виступити і пояснити їхнім читачам, що в тому правда, що неправда, чому до України їхати безпечно, чому вона цікава і так далі. Тобто виступити таким маркетологом своєї країни. І по суті з відтоді, з тої самої весни 2012 року, відклавши початий тоді роман…, скреготнувши зубами, я де-факто працювала ось цим добровольцем інформаційного фронту.

“Вибори виграються серіалами”

• “І знов я влізаю в танк” – це книжка про війни 21 століття, які точитимуться не засобом бомбардування міст, а засобом бомбардування мізків. Сучасні інформаційні технології дають такі можливості – значно більші, ніж мали диктатори попередніх епох (у Сталіна не було Інтернету, у Гітлера не було телевізора, ще не було запущено в маси). Нинішні інформаційні технології дають можливість інсталювати на великі маси людей оте троляче дзеркало, оту картину світу, яка не тільки не даватиме людині адекватної картини реальності, а не даватиме прийняти раціональних рішень, навіть в інтересах своєї власної безпеки.

• Тобто досить правильно і грамотно, як показав Брексіт, як показали попередні експерименти: певні маніпуляції з виборами в Італії – “Рух п’яти зірок”, у Литві – “Союз фермерів і зелених” (хочеться називати партія жулікав і варов), яка виграла вибори завдяки серіалу. Я не жартую.  І ми теж в останніх виборах вписалися зараз рядком у глобальну маніпулятивну інформаційну війну, про яку уже вголос говориться на якихось інтелектуальний майданчиках… Минулого тижня я цю фразу чула від Агнєшки Голанд (польський режисер і сценарист кіно та телебачення – ред.) у Франції: “Вибори виграються серіалами”. Серіали стають політичною технологією, якою відбувається бомбардування мізків, і це, зрештою, і є та зброя.

• Люди добрі – 21 століття, а ми все ще думаємо про війни в категоріях Другої Світової (ака Велікая аттєчествєнная). Ми все ще готуємося до минулої і позаминулої війни. Те, що відбувається зараз на Донбасі, це крихітний вершечок айсберга. Насправді війни 21 століття виграватимуться не бомбардуваннями міст, а бомбардуванням мізків, і люди з розбомбленими мізками самі винесуть загарбнику ключі од свого міста і самі організують свою власну смерть і свою власну страту. Це реальність, яку просто треба усвідомити. Це реальність, про яку кричали, волали і писали антиутопісти 20 століття: той самий Оруел, той самий Гакслі. Це нова оруелівська епоха, неооруелівська епоха.

Про боротьбу проти “хакання мозку”

• Європа раптом прокинулася і раптом усвідомила, якого роду війни ведуться зараз в сучасній цивілізації, в медіапросторі. І редактор “Die Zeit” сказав з цього приводу дуже гарно, що “Путін проти нас воює, а ми проти нього ні”. Тобто тільки зараз прийшло усвідомлення, до чого були всі ці “Раша тудей”, до чого були всі ці сайти, таргет-групи, і що все це, виявляється, небезневинно… Одним словом, Європа зараз якось усвідомила і починає боротися проти цього хакання мозку.
• Але єдиний насправді серйозний ресурс, який мені відомий, це здатність відрізняти справжні історії від штучно сконструйованих.

• Книжка ця має дві частини. Одна з них має більш-менш хронологічну послідовність і десь може бути прочитана, як така спроба історії наших сьогоднішніх подій, починаючи з того таки 12-го року. Друга частина має інші, глибші виміри. От вона якраз і є про пошук отих, прости господи (спаскудили кремлівські пропагандони це слово), як я іронічно кажу – скрєп. Тобто про пошук якихось фундаментальних базових цінностей, на які спершись можна було виставляти ось ці самі орієнтири (а це треба робити), в яких наш мозок хакнути буде не так легко.
• Це не є ані теорія інформаційної війни, ані підручник з гібридних воєн, але це книжка, яка говорить читачеві: “Зроби це для себе сам”. Максимум, що може зробити письменник, це поділитись своїм досвідом і показати читачеві, як пливти самому в ось цьому морі тотально засміченої ментальної екології нашої, тобто як собі самому вишукувати ці самі орієнтири.

“В 2014 році минуле вивалило чоботом двері і сказало: привіт, я – твоє майбутнє”

• “І знов я влізаю в танк” – воно так ніби звучить кумедно… Та насправді це всього лиш автоцитата (маю право) – рядок із мого власного вірша “Диптих 2008 року”, написаний справді у 2008-му, і друга частина якого стала епіграфом до цієї книги.
• Частина друга має теж свій епіграф – “08.08.2008” – початок російсько-грузинської війни. Дата, яку тоді до речі, Захід переочив (не помітив – ред.), сподіваючись що якось воно там само розсмокчеться. І яку один київський митець (от знову таки, треба слухати митців – ми добрі пси) тоді сформулював, з моєї точки зору, просто геніально: “Ялта кончилась”.

• Ялта кончилась. Світ сформатований. Отак, як він був 1945 року відформатований в Ялті, і як ніби всі погодились, що на цьому війну не можна завершити (знаєте, як ремонт) але можна припинити: “От давайте припинемо, давайте порадуємося, що ми Гітлера подолали. Давайте будемо вважати Сталіна, який подолав Гітлера, не таким уже дуже поганим. Зрештою – тяжкі часи, добре, що пережили. Давайте – мир, дружба, жвачка і те-де і те-пе…”.
• Одним словом, певні кістяки в шафах європейської історії було замуровано, здавалося, назавжди. Ми встигли виростити ціле покоління, готуючи його (нинішню молодь) до зовсім іншого світу. І виросло ціле покоління з вірою в Фукуямин “Кінець історії”: що все буде добре, і тепер треба вчитися тільки, як dress for success, як отримувати диплом, заробляти гроші.. І ура – вперед, дорогі діти.

• І дорогі діти виросли в глибокому переконанні, що тоталітаризм десь там в минулому… І відповідно коли в 2014 році це минуле вивалило їм чоботом двері, вдерлося і сказало: “привіт, я –твоє майбутнє”, то молодше покоління досі ще не може в це повірити і йде голосувати за Зеленського, який йому скаже: “Всьо рассасьотса, пацани. Та всьо парєшаєм. Всьо нармальна. Take it easy”.
• Одним словом, 08.08.2008. Початок російсько-грузинської війни.

Історіє, суко,
ти знову хапаєш мене за горло,
ти знову витрушуєш з мене душу,
ти знов заганяєш мої думки
в чорний тунель нутряного крику:
“No pasarán! Вони не пройдуть”…На відео ця частина починається з 4 хв. 25 с. “За яких-небудь “півпокоління до перемоги” піддатись “на ніщо”

• “І знов я влізаю в танк”, яку я в 2016 році змонтувала з різних своїх текстів… продалося 15 тисячами примірників. Для будь-якої книжки це непоганий наклад. Я отримую за неї багато вдячних відгуків. З досвіду читачів вона справді багатьом допомагає орієнтуватися і зараз випливати в ось цьому самому морі тотальної дезорієнтації. Але слухайте: 15 тисяч це 15 тисяч, а серіали, які виграють вибори, це 16 мільйонів за один вечір.

• От це книжка, я думаю десь має промовити до кожного з нас сьогодні, що “спасение утопающих –дело рук самих утопающих”, що тільки ми самі зацікавлені у нашому виживанні і наших дітей… І мій “Танк” якраз закінчується ось цією молитвою, що ми все витримаємо, дай боже, тільки б не піддатись на “ось це”.

…І я тримаю стиснуті кулаки, і невміло повторюю за своєю героїнею, ту саму розпачливу просьбу, адресовану в простір, – “не введи нас у спокусу”. Не дай ввіритись обману, замкни нам на нього слух. Не дай – розлюбити себе. Бо це було б уже геть глупо – стільки витримавши, і витримавши гідно, – за яких-небудь “півпокоління до перемоги” піддатись “на ніщо”, так таки геть на ніщо: на напущені на нас хмарою чужі слова з вивернутими значеннями, гнилі й облудні, як болотяний туман…
Не дай нам зрадити наших мертвих. І живих. І тих, що ще мають колись народитися.
тільки це, і більше нічого.
Бо більше нам боятися нічого.(Оксана Забужко, есе “З паризького щоденника”, 2016 р)

То питання до пана Ахметова.

Iryna Gerashchenko

А чому ви так дивуєтеся? Це вже стало нормою. Вперше цього року не покладалися квіти до пам‘ятника Пилипа Орлика на День Конституції( принаймні, публічно, Уряд і ВР не запрошували). Повна десакралізація на День Неалежності, коли так само порушено багаторічну традицію РАЗОМ піти до Тараса й до Грушевського, коли замість військового Параду змішались шляпи, піаніни, коні, люди, діти в білому, голуби миру, аби тільки не Армія . Так, хтось скаже, що в цих покладаннях квітів і спільному вшануванні Пам‘яті є щось старорежимне, а зараз же нові віітри, нові фішечки, можна буде в країні в смартфоні тицьнути лайк біля пам‘ятника - й все, відмітився.
Традицііі непросто приживаються, не всім подобаються, але в традиціях народжується і відшліфовуються своє, тільки наше, важливе, національне. Й Пам’ять - вона дійсно має бути спільною. Щоб не забути, не повторити, виховати в цій пам’яті дітей , щоб для суспільства це було важливо. Так, мабуть, занепадають нації, ледь встигши отримати повноліття і й тільки усвідомивши свою унікальність. З країнами,де немає традицій, можна не панькатися. Боляче, коли цього не усвідомлюють ті, хто мають плекати традицію Країни і її Пам‘ять.
Р. S. Вшанування пам’яті жертв Голодомору теж буде приватне? Чи вінок пришлють з посильними?