Страница: 4 Юридические новости

Отож... самые принципиальные люди - это те, которые не попадали в руки принципиальных людей...

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


"21" березня 2012 р. Справа № 5019/1660/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С.- головуючого,

Костенко Т.Ф.,

О.М. Сибіга

перевіривши матеріали касаційної скаргифізичної особи-підприємця ОСОБА_4

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду

від 22.11.2011

у справігосподарського суду Рівненської області

за позовомприватного підприємця ОСОБА_5

дофізичної особи-підприємця ОСОБА_4

простягнення заборгованості у сумі 47567,00 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача:не зявились;

від відповідача:не зявились;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 20.09.2011 господарського суду Рівненської області (суддя: КрейбухО.Г.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнено з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4.) на користь приватного підприємця ОСОБА_5 (далі ПП ОСОБА_5.) борг у сумі 38720,00 грн., 3% річних у сумі 1120,23 грн. та судові витрати. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою від 22.11.2011 Рівненського апеляційного господарського суду (судді: Савченко Г.І. - головуючий, Мельник О.В., Грязнов В.В.) рішення від 20.09.2011 господарського суду Рівненської області залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що у відповідності до статей 908, 526 та 612 Цивільного кодексу України відповідачем прострочено виконання обов'язку по оплаті наданих позивачем послуг з перевезення вантажу.

Не погоджуючись з судовими рішеннями ФОП ОСОБА_4 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на те, що судами порушені норми матеріального та процесуального права, зокрема, стаття 929 Цивільного кодексу України та стаття 316 Господарського кодексу України, оскільки перевезення здійснювалось за договором транспортного експедирування, який містить елементи договору комісії.

19.03.2012 від ПП ОСОБА_5 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Господарськими судами встановлено, що 21.06.2010 ФОП ОСОБА_4 (експедитор) та ППОСОБА_5 (перевізник) уклали договір про організацію міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом №004/06.

Підпунктом 1.3. пункту 1 договору передбачено, що під вантажами в тексті договору розуміються вантажі, які надаються для перевезення вказаними замовником особами (вантажовідправники) у відповідності з заявками замовника на перевезення вантажів.

21.06.2010 ФОП ОСОБА_4 надала ППОСОБА_5 транспортну заявку №0210007 на перевезення вантажу - обладнання за маршрутом Угорщина Україна з умовою оплати у розмірі 2000 євро за кожне авто, оплата по б/н за оригіналами CMR, до 10 днів та терміном доставки вантажу 25.06.2010. У відповідності до Умов заявки, остання має силу договору на разове перевезення.

За статтею 908 Цивільного кодексу України та статтями 306, 307 Господарського кодексу України загальні умови перевезення вантажів визначаються цими кодексами, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються у встановленому порядку.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" міжнародні перевезення пасажирів і вантажів це перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону.

Положеннями статей 4, 9 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів від 19.05.1956, до якої Україна приєдналась на підставі постанови Верховної Ради України від 17.09.1992 "Про приєднання України до Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів", визначено, що договір перевезення встановлюється накладною, яка є доказом умов договору і посвідченням прийняття вантажу перевізником.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ППОСОБА_5 перевезення вантажу за маршрутом Угорщина (Tiszalok) Україна (Полтава) здійснено відповідно міжнародних товарно-транспортних накладних № 045637 та №045638.

02.07.2010 рекомендованими листами, у відповідності до умов договору, ППОСОБА_5 направив ФОП ОСОБА_4 оригінали CMR, рахунки на оплату наданих послуг від 02.07.2010 за №№79,80 та акти виконаних робіт на загальну суму 38720,00 грн., що підтверджується копіями фіскальних чеків від 02.07.2010 №№ 4905, 4906, зі строком оплати до 17.07.2010. Однак, відповідач обов'язок з оплати послуг по перевезенню вантажу у сумі 38720,00грн. не виконав.

Господарськими судами також встановлено, що відповідач у правовідносинах з позивачем діяв від свого імені, а не від імені іноземної фірми і заявку, яка має силу договору, на перевезення вантажу надавав також від свого імені, тобто був замовником перевезення, а позивач був виконавцем.

За своєю правовою природою укладений між сторонами даного спору договір є договором перевезення, відповідно до якого, згідно ч.1 ст.909 Цивільного кодексу України, одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довіреній їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Тому, посилання відповідача на положення пункту 5.1. договору, яким обумовлено, що експедитор оплачує надані перевізником послуги на підставі розрахунків перевізника шляхом безготівкових розрахунків, при умові наявності оплати даних послуг від замовника є безпідставними. До того ж, згідно банківських виписок з рахунка відповідача кошти за контрактом від іноземної фірми не поступали. Матеріали справи не містять відомостей про те, що відповідач звертався до іноземного замовника з претензією або позовом про стягнення коштів за даним перевезенням.

Приписами статей 509, 526 Цивільного кодексу України та статей 173, 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з судами попередніх інстанцій, що в порушення вимог ст.33 Господарського процесуального кодексу України відповідачем не підтверджено відповідними доказами наявність обставин, які звільняють його від виконання зобов'язання.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарськими судами дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому судові рішення відповідають чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для їх скасування немає.

На підставі викладеного, керуючись ст. 1115, п.1 ст. 1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову від 22.11.2011 Рівненського апеляційного господарського суду зі справи №5019/1660/11 залишити без змін.

Головуючий В.С.Божок
Судді:Т.Ф. Костенко
О.М. Сибіга

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" листопада 2011 р. Справа № 5019/1660/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Савченко Г.І.

судді Мельник О.В. ,
судді Грязнов В.В.
при секретарі судового засідання Новак Р.А.

за участю представників сторін:

Від позивача - не з"явився

Від відповідача - підприємець ОСОБА_1, представник ОСОБА_2, ОСОБА_3, дов.б/н., від 26.08.2011 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Рівненської області від 20.09.11 р. у справі № 5019/1660/11 (суддя Крейбух О. Г. )

за позовом Підприємець ОСОБА_5

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення в сумі 47 567 грн. 00 коп.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 20 вересня 2011 року у справі №5019/1660/11 позов задоволено частково.

Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, іден.номер НОМЕР_1) на користь приватного підприємця ОСОБА_5 (АДРЕСА_2, 90123, іден.номер НОМЕР_2) борг за виконане перевезення у сумі 38 720 грн. 00 коп., 3 % річних сумі 1 120 грн. 23 коп., державне мито за подання позовної заяви у сумі 398 грн. 40 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 197 грн. 67 коп.

В позові про стягнення 7480,00 грн. боргу за виконане перевезення та 246,77 грн. 3 % річних - відмовлено.

Відповідач підприємець ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду. Просить його скасувати, в позові відмовити.

Апеляційну скаргу обгрунтовує наступним.

В мотивувальній частині рішення суд зазначає, що 21.06.10 р. між ФОП ОСОБА_1 та ПП ОСОБА_5 укладений договір №004/06 про організацію міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом. Також суд зазначає, що поскільки договором №004/06, укладеним між між ФОП ОСОБА_1 та ПП ОСОБА_5 передбачено лише дві сторони - експедитора та перевізника і не визначено третьої сторони - клієнта (замовника), то до даного договору, на думку суду, положення глави 65 ЦК України «Транспортне експедирування»не застосовуються.

У відповідності до частини 1 статті 929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Істотними умовами договору транспортного експедирування є: відомості про сторони договору; вид послуг експедитора; вид і найменування вантажу; права та обов'язки сторін; відповідальність сторін; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення і призначення вантажу; порядок узгодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; термін виконання договору, а також всі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Зовнішньоекономічні договори (контракти) транспортного експедирування повинні відповідати вимогам законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність.

Транспортна експедиція вважається допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування передбачається розмір плати експедитору. Він може встановлюватися як у фіксованому розмірі, так і у вигляді відсотка від обсягу послуг, організованих експедитором.

Звертає увагу, що особливістю договору транспортного експедирування є те, що він містить елементи договору комісії. Адже за даним договором експедитор зобов'язується за плату і за рахунок клієнта виконати чи організувати виконання послуг, визначених договором, що пов'язані з перевезенням вантажу (ст. 929 ЦКУ. ст. 316 ГКУ, ст. 9 Закону № 1955).

Згідно із договором №007/06 від 07.06.2010 р. укладеного між ФОП ОСОБА_1 та фірмою All-in Trade»(Угорщина), зокрема пунктом 6.2. передбачено, що ФОП ОСОБА_1 діє у відносинах з третіми особами по заявці і по дорученню замовника, тобто фірми All-in Trade»(Угорщина), що знайшло своє відображення і в укладеному з ПП ОСОБА_5 договорі, де обов'язки ФОП ОСОБА_1 як експедитора чітко визначені у пункті 3 договору №004/06 від 21.06.2010 року (у тому числі і обов'язок оплачувати послуги перевізника у порядку, передбаченому в пункті 5 Договору). Пунктом 5.1. договору №004/06 від 21.06.2010 року передбачено, що експедитор оплачує надані перевізником послуги на підстав рахунків перевізника шляхом безготівкових розрахунків, при умові наявності оплати даних послуг від замовника, тобто фірми All-in Trade»(Угорщина). Однак, такі пояснення залишені судом без належної оцінки, не зважаючи на те, що і сам представник позивача підтвердив той факт, що перевезення здійснювалося з фірми All-in Trade»(Угорщина) до Полтави (Україна). Натомість, суд дійшов помилкового висновку, що перевезення здійснювалося за разовим договором, яким є накладна, оформленого у вигляді транспортної заявки від 21.06.2010 р. №0210007.

В судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду відповідач підтримує доводи апеляційної скарги.

Представник позивача в судове засідання не з"явився. В установленому порядку був повідомлений про час і місце судового засідання. Матеріали справи дозволяють розглянути апеляційну скаргу без його участі.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити рішення місцевого господарського суду без змін.

Дослідивши докази у справі, Рівненський апеляційний господарський суд встановив.

21 червня 2010р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (експедитор) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (перевізник) укладено Договір № 004/06 про організацію міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом (надалі Договір від 21.06.2010р.) /а.с.19-24/.

Згідно з п.1.1 Договору від 21.06.2010р. цей договір регулює взаємовідносини між експедитором та перевізником при організації та виконанні останнім по заявкам експедитора міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом, транспортно-експедиційного обслуговування вантажів та інших повязаних з перевезення вантажів послуг.

Відповідно до п.2.1 Договору від 21.06.2010р. перевізник зобовязується приймати до виконання заявки експедитора на перевезення вантажів.

Відповідно до п.3.8 Договору від 21.06.2010р. експедитор зобовязується оплачувати послуги перевізника у порядку, передбаченому у п.5 цього договору.

Згідно з п.5.2 Договору від 21.06.2010р. до рахунків на оплату послуг перевізник прикладає наступні документи:

-рахунок-фактура (оригінал) (в разі, якщо перевізник не є резидентом України, то надання рахунка-фактури не є обовязковим);

- CMR (інший перевізний документ) з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу, оригінал);

- інші документи відповідно до переліку, додатково погодженого у відповідній заявці.

Вартість послуг, що надаються перевізником відносно кожної окремої партії вантажу, визначається на підставі відомостей про вартість перевезення, вказаних у відповідній заявці (п.5.3 Договору від 21.06.2010р.).

21 червня 2010 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі експедитор, відповідач) надано підприємцю ОСОБА_5 (надалі перевізник, позивач) транспортну заявку № 0210007 від 21.06.2010р. на перевезення вантажу - обладнання за маршрутом Угорщина Україна /а.с.18/.

Відповідно до умов Транспортної заявки сторони погодили наступні умови перевезення вантажу:

маршрут Угорщина (Tiszalok) Україна (Полтава);

оплата у розмірі: 2000 євро за кожне авто, оплата по б/н по оригіналам CMR, до 10 днів;

характер вантажу обладнання;

термін доставки вантажу 25.06.2010р.,

пункт розвантаження вказано в CMR;

автомобілі марки: Рено № НОМЕР_3 п/п НОМЕР_5, водій ОСОБА_6,

Рено № НОМЕР_4 п/п НОМЕР_6, водій ОСОБА_7.

Згідно з Додатковою інформацією Транспортної заявки від 21.06.2010р. № 0210007 дана заявка має силу договору на разове перевезення.

Позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення 47567,00 грн., в т.ч. 46200,00 грн. основного боргу за виконані роботи по перевезенню вантажу по маршруту Угорщина-Україна та 1367,00 грн. 3 % річних.

Давши оцінку доказам у справі, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку, що оскільки Договором від 21.06.2010р. № 004/06, укладеним між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_5, передбачено лише дві сторони експедитора та перевізника і не визначено третьої сторони договору клієнта (замовника), то до даного договору положення глави 65 ЦК України «Транспортне експедирування»не застосовуються.

Відповідно до ст.908 ЦК України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Згідно з част.2 ст. 909 ЦК України договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Тобто між позивачем та відповідачем було укладено разовий договір на перевезення вантажу за маршрутом Угорщина (Tiszalok) Україна (Полтава), оформлений у вигляді Транспортної заявки від 21.06.2010р. № 0210007.

Статтею 1 Закону України «Про автомобільний транспорт»передбачено, що міжнародні перевезення пасажирів і вантажів - перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону.

Організація міжнародних перевезень автомобільним транспортом визначена розділом IY Закону України «Про автомобільний транспорт».

Оскільки спір між позивачем та відповідачем виник з договору міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому позивач виступав перевізником, а відправник вантажу знаходився на території іноземної держави, на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПВ), що підписана в Женеві 19.05.1956р.

СРСР приєднався до неї 01.08.1983р. і вона стала чинною для нього з 01.06.1986р.

На підставі Постанови Верховної Ради України від 17.09.1992р. "Про приєднання України до Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів" (Віденська конвенція) Україна приєдналася до цієї Конвенції.

Згідно зі ст.4 Конвенції, договір перевезення встановлюється накладною.

Відповідно до ст.9 Конвенції накладна є доказом умов договору і посвідченням прийняття вантажу перевізником.

На виконання умов разового договору на перевезення вантажу за маршрутом Угорщина (Tiszalok) Україна (Полтава), оформленого у вигляді Транспортної заявки від 21.06.2010р. № 0210007, підприємцем ОСОБА_5 здійснено перевезення обладнання за маршрутом Угорщина (Tiszalok) Україна (Полтава), що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними № 045637 та № 045638 /а.с.25-26/.

02 липня 2010 року підприємцем ОСОБА_5 було направлено підприємцю ОСОБА_1 оригінали CMR, рахунки на оплату наданих послуг від 02.07.2010р. № 80 та № 79 та акти виконаних робіт на загальну суму 38720,00 грн., що підтверджується копіями фіскальних чеків від 02.07.2010р. № 4905 та № 4906 /а.с.25-31/.

На вимогу апеляційного суду відповідач надав нотаріально завірену копію перекладу міжнародної товарно-транспортної накладної (а.с.114) з якої вбачається, що відправником є Угорська фірма, одержувачем сільськогосподарське підприємство "Нібулон" Україна, перевізником підприємець ОСОБА_5

Відповідач факт отримання оригіналів CMR, рахунків на оплату наданих послуг та актів виконаних робіт визнає, однак, докази дати отримання зазначених документів відсутні.

А тому місцевий господарський суд правильно визначив дату отримання зазначених документів відповідно до п.4.1.3 Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12 грудня 2007 року № 1149, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 грудня 2007 р. за № 1383/14650, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку): між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+2, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 2, 4 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.

Згідно з п.4.2 Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів, при пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 4.1 нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Відповідно до фіскальних чеків від 02.07.2010р. № 4905 та № 4906 оригінали CMR позивачем відповідачу були направлені 02.07.2010р. рекомендованим листом, який пересилався між районними центрами різних областей України (м.Іршава-м.Рівне), а тому з урахуванням п.п.4.1.3, 4.2 Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів датою отримання підприємцем ОСОБА_1 зазначених рекомендованих листів слід вважати 07.07.2010р.

Відтак, відповідно до умов разового договору на перевезення вантажу за маршрутом Угорщина (Tiszalok) Україна (Полтава), оформленого у вигляді Транспортної заявки від 21.06.2010р. № 0210007, відповідач підприємець ОСОБА_1 мав оплатити надані позивачем послуги по перевезенню вантажу у загальній сумі 38720,00 грн. на протязі 10 днів з моменту отримання оригіналів CMR, тобто до 17.07.2010р..

Відповідач оплату послуг по перевезенню вантажу у сумі 38720,00 грн. на протязі 10 днів з моменту отримання оригіналів CMR не здійснив.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з част.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Поскільки разовим договором на перевезення вантажу за маршрутом Угорщина (Tiszalok) Україна (Полтава), оформленим у вигляді Транспортної заявки від 21.06.2010р. № 0210007, передбачено умови оплати - у розмірі 2000 євро за кожне авто по б/н по оригіналам CMR, то здійснений позивачем розрахунок 46200,00 грн. суми основного боргу станом на день звернення з позовом до суду є безпідставним.

27 січня 2011 року позивачем було направлено відповідачу претензію про сплату боргу за надані послуги перевезення, у відповіді на яку останній посилається на безпідставність вимог перевізника, поскільки п.5.1 Договору № 004/06 від 21.06.2010р. передбачає оплату послуг перевізника у разі надходження коштів від замовника.

Висновок місцевого господарського суду про те, що посилання відповідача на п.5.1 договору №004/06 від 21.06.2010 року не звільняє його від відповідальності, відповідає чинному законодавству та фактичним обставинам справи. Згідно вказаного пункту експедитор оплачує надані перевізником послуги на підставі рахунків перевізника шляхом безготівкових розрахунків, при умові наявності оплати даних послуг від замовника.

По перше: даний договір не містить застережень, що його умови застосовуються до відносин, які виникли на підставі договору 007/06 від 07.06.2010 року, укладеного між ФОП ОСОБА_1 та іноземною фірмою. Копію вказаного договору на вимогу апеляційного суду надано відповідачем (а.с.106).

По друге: відповідно до п.6.1 договору від 21.06.2010 року сторони несуть майнову відповідальність за невиконання або невідповідне виконання свої обов"язків відповідно до чинного законодавства.

Тому згідно із ст.920 ЦК України у разі порушення зобов"язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортним Кодексом (статутами).

Згідно ст.614 ЦК України правочин, яким скасовується, або обмежується відповідальність за умисне порушення зобов"язання, є нікчемним. З огляду на це, не можна звільнити відповідача від відповідальності за прострочення сплати боргу, хоч він і посилається на ненадходження коштів від замовника.

Частина 2 ст.614 ЦК України покладає тягар доказу про відсутність вини на особу, яка порушила зобов"язання.

Відповідач не надав жодного письмового доказу, який би доводив відсутність його вини.

По третє: Відповідно до ч.7 ст.193 ГК України не допускається одностороння відмова від виконання зобов"язання або відстрочка з мотиву, що зобов"язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

По четверте: На вимогу апеляційного суду відповідач надав банківські виписки (а.с.116-158) які свідчать, що кошти за контрактом йому від іноземної фірми не поступали. Разом з тим відповідач не надав будь-яких доказів намагання стягнення із іноземного замовника коштів. Пункт 8 договору №007/06 від 07.06.2010 року встановлює вирішення спорів в суді відповідно до Конвенції.

Тому позовні вимоги про стягнення основного боргу, підлягають задоволенню частково на суму 38720 грн.

Висновок місцевого господарського суду про часткове задоволення позову про стягнення три відсотки річних в сумі 1120 грн. 23 коп. відповідає фактичним обставинам справи. В позовній заяві Позивач просить стягнути 3 % річних у сумі 118,36 Євро, що на день подання позову становить 1367,00 грн., за період з 11.07.2010р. по 04.07.2011р.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено судом, відповідачем оригінали CMR було отримано 07 липня 2010 року і в 10-денний термін, до 17.07.2010р. не оплачено, а тому відповідач є таким, що прострочив виконання обов'язку по оплаті наданих позивачем послуг по перевезенню вантажу, з 18.07.2010р.

Відповідно до ст.524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно ст.198 ГК України, грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях.

Тому виконаний позивачем розрахунок 3 % річних у сумі 118,36 Євро, що на день подання позову становить 1367,00 грн., за період з 11.07.2010р. по 04.07.2011р., поскільки зазначений розрахунок безпідставно виконано у іноземній валюті і початок прострочення боржника визначено невірно.

За розрахунком суду 3 % річних за період прострочення з 18.07.2010р. по 04.07.2011р., які слід стягнути з відповідача, становлять: 38720,00 грн. х 3 : 100 : 365 х 352 = 1120,23 грн.

Загальна сума задоволених позовних вимог 39840,23 грн.

Таким чином, рішення місцевого господарського суду зміні, скасуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Рівненської області від 20 вересня 2011 року по справі №5019/1660/11 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Рівненської області від 20 вересня 2011 року по справі №5019/1660/11 залишити без змін.

3. Матеріали справи №5019/1660/11 повернути в господарський суд Рівненської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Савченко Г.І.
Суддя Мельник О.В.
Суддя Грязнов В.В.

Хорошо, тогда как показать, что забезпечили проведення мед контролю? Я вот забезпечила, а мне не верят...

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


"26" травня 2011 р. Справа № 43/263-10

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя : Ходаківська І.П.

судді: Данилова Т.Б., Муравйов О.В.

розглянувши матеріали касаційної скаргифізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 28.02.2011р.

у справі

господарського суду№ 43/263-10

Харківської області

за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_1

дофізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про

за участю

представників сторін:

позивача

відповідача стягнення 4 752,92грн.

не з'явився

не з'явився

Розпорядженням № 03.08-05/286 від 25.05.2011 змінено склад колегії суддів у справі № 43/263-10, призначеної до розгляду у складі: головуючий суддя Першиков Є.В., судді Данилова Т.Б., Ходаківська І.П., утворено колегію суддів у складі: головуючий суддя Ходаківська І.П., судді Данилова Т.Б., Муравйов О.В.

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2010 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення на користь позивача заборгованості за транспортні послуги 4500,00 грн., 3 % річних за користування коштами 68,42 грн., інфляційні збитки 184,50 грн., обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 17.03.2009 між підприємцями був укладений договір № 17/03/10 перевезення вантажів автомобільним транспортом та в рамках вказаного договору було підписано заявку № 100312-4 на перевезення вантажу у міжнародному сполученні за маршрутом: с. Дорохово, Московська область (Росія) - м. Київ на суму 4500,00 грн. 18.03.2009 р. вантаж був перевезений та доставлений у місце призначення. Претензій стосовно спірного перевезення відповідач не заявляв, але станом на 11.10.2010 р. за перевезення не розрахувався.

Рішенням господарського суду Харківської області від 01.12.2010 (головуючий суддя Сальнікова Г.І., судді Лаврова Л.С., Жельне С.Ч.) відмовлено позивачу у задоволенні позову у повному обсязі. Рішення мотивовано тим, що укладений між сторонами договір перевезення № 17/03/10 від 17.03.2010 р. укладений під умовою, тому обовязок з проведення розрахунків з позивачем у відповідача виникає після проведення розрахунків замовника з відповідачем .

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 28.02.2011 ( головуючого судді Погребняк В.Я., суддів Гончар Т.В., Слободін М.М.) за апеляційною скаргою СПД ОСОБА_1 Рішення господарського суду Харківської області від 01.12.2010 залишено без змін, хоча і з інших фактично встановлених та правових підстав.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що договір перевезення між сторонами в частині розрахунків за перевезення не є укладеним під умовою, відповідач не надав доказів витребування від замовника оплати замовлення, але виходив з того, що договором між СПД ОСОБА_1 та ОСОБА_2 строк оплати не встановлений, а у відповідності із ч.2 ст.530 ЦКУ позивач не заявляв вимоги про оплату за автоперевезення, тому позовні вимоги є передчасними.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на порушення судами норм процесуального та матеріального права, просить судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В касаційній скарзі СПД ОСОБА_1 посилається на порушення судами ст.34 ГПК, оскільки відповідачем не доведено належними доказами виконання перевезення на замовлення саме ТОВ "ВіаЛогГруп", який нібито не розрахувався із відповідачем. Порушенням норм матеріального права заявник вважає невірне застосування ст.ст. 212, ч.2 530 Цивільного кодексу України та винесення судового рішення без врахування наявних в матеріалах справи доказів.

Перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, що 17 березня 2009 між фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 як перевізником та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 як експедитором шляхом обміну факсограмами було укладено договір № 17/03/10 перевезення вантажів автомобільним транспортом (далі Договір перевезення).

17 березня в рамках вищевказаного Договору перевезення було підписано заявку № 100312-4 на перевезення вантажу у міжнародному сполученні за маршрутом: с. Дорохово Московської обл. (Росія) м. Київ на суму 4500 грн., яка згідно п.2.1 Договору є його невідємною частиною.

Вантаж був завантажений за вказаною відповідачем адресою у орендований позивачем у фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 вантажний автомобіль та доставлений у місце призначення, що підтверджується печаткою відправника в графі 22 та печаткою вантажоодержувача в графі 24 міжнародної товарно - транспортної накладної А № 400768 і не заперечується відповідачем.

Після виконання замовлення позивач направив відповідачу акт виконаних робіт, транспортні накладні та рахунок за перевезення від 24.03.2010, які відповідач отримав 29.03.2010 , що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Претензій стосовно спірного перевезення відповідач не заявляв, але станом на 11 жовтня 2010 р. за перевезення не розрахувався.

Суди встановили, що у відповідності до п. 1 вказаного Договору експедитор, який діє від імені та за рахунок коштів третьої особи - замовника, залучає перевізника для доставки вантажів автомобілями в міжнародних сполученнях, перевізник доставляє заявлені експедитором вантажі, а експедитор оплачує послуги перевізника за рахунок замовника на узгоджених умовах. Експедитор згідно п.2.1 Договору перевезення, діє на підставі договору доручення замовника.

Згідно п. 6.1. Договору перевезення експедитор здійснює оплату транспортних послуг перевізника з коштів замовника за відрахуванням своєї експедиторської винагороди протягом 14 банківських днів з дня отримання коштів від замовника за умови отримання від перевізника всіх необхідних для розрахунків документів, оригіналу рахунку, копії транспортної накладної, оригінал акту виконаних робіт і оригіналів інших документів, або протягом 7 днів після отримання від перевізника всіх вищезазначених документів за умови, що кошти від замовника експедитором вже отримані.

На вимогу суду першої інстанції відповідачем був наданий до матеріалів справи договір № 100301-1 про надання транспортно-експедиційних послуг автомобільним транспортом, укладений 01.03.2010 р. між ТОВ "ВіаЛогГруп" (замовником) та ФОП ОСОБА_2 (експедитором), на виконання якого, за твердженням останнього, для фактичного здійснення перевезення вантажів, відповідач уклав з позивачем договір перевезення № 1703 від 17.03.2010 р.

У відповідності до п. 1.1. договору від 01.03.2010 р., експедитор зобов'язується здійснювати по заявкам замовника доставку автомобільним транспортом доручених йому замовником вантажів в пункти призначення та видачу вантажів правомочній на отримання вантажу особі (вантажоотримувачу), а замовник зобовязується сплатити за здійснену перевозку вантажу встановлену заявками провізну плату. П.2.1. договору передбачає обовязок замовника надавати експедитору письмові заявки на перевезення вантажів не пізніше, ніж за 3 робочих дні до дати подачі автотранспорту під завантаження.

Згідно п. 4.3. цього договору оплата послуг експедитора здійснюється замовником на підставі рахунків експедитора, в яких зазначена сума провізних платежів, номер автомобіля та полупричепа, маршрут перевозки.

Приймаючи Рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, щоДоговір перевезення укладений сторонами під умовою, аобовязок з проведення розрахунків з позивачем у відповідача виникає після проведення розрахунків замовника з відповідачем. Відмова в позові обґрунтована тим, що замовник - російське підприємство ТОВ "ВіаЛогГруп"- не розрахувалося з експедитором - відповідачем за спірне перевезення.

З таким висновком підставно не погодився суд апеляційної інстанції, однак з інших мотивів, який у відповідності із ст.101 Господарського процесуального кодексу України повторно розглянув справу за наявними у справі та додатково поданими доказами.

Харківсткий апеляційний господарський суд встановив, що відповідно до умов договорупро надання транспортно-експедиційних послуг автомобільним транспортом, укладеного відповідачем ФОП ОСОБА_2 з замовником ТОВ "ВіаЛогГруп" 01.03.2010 р. на загальну суму п'ять тисяч доларів США, відповідач надавав транспортно-експедиційні послуги за замовленням ТОВ "ВіаЛогГруп". Вказаним договором не передбачено покладення на відповідача повноважень представника замовника. Тому твердження суду першої інстанції , що відповідач у правовідносинах з позивачем діяв від імені замовника,- є таким, що не відповідає приписам ч. 1 ст. 237 Цивільного кодексу України, згідно якої представник вчиняє правочин від імені особи, яку він представляє, а не від власного імені та ч.2 цієї ж ст. 237 ЦКУ, згідно якої не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені.

Із змісту заявки на перевезення апеляційним судом встановлено, що відповідач був замовником перевезення і укладав договір від свого імені, а позивач був його виконавцем. Відповідач є експедитором у відношенні тільки для його замовника і платника, але не для позивача. За своєю правовою природою укладений між сторонами даного спору договір є договором перевезення, відповідно до якого згідно ст. 909 Цивільного кодексу України одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання вантажу (вантажоодержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно п.1.3 договору від 01.03.2010 р. кожне конкретне доручення замовника на вантажне перевезення експедитору вказується у завірених печатками та підписами сторін заявках. Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 цього ж договору не пізніше, ніж за три робочі дні замовник повинен направити експедитору заявку, в якій, зокрема, вказуються маршрут перевезення, характер вантажу, необхідні інструкції, вантажовідправник та вантажоодержувач.

Відповідачем на вимогу суду першої інстанції не було надано заявку на спірне перевезення, а також не надано жодного письмового доказу, який пов'язував би ТОВ "ВїаЛогГруп" із спірним перевезенням, оскільки в наданому договорі немає ні маршруту спірного перевезення, ні суми оплати за нього, ні будь-яких інших вказівок на те, що саме цей замовник і є належним. Вантажовідправником та вантажоодержувачем згідно міжнародної транспортної накладної були зовсім інші юридичні особи.

Надана суду апеляційної інстанції копія заявки на міжнародне перевезення від 17.03.10 не підтверджує, що вона направлена відповідачу - експедитору, оскільки в ній немає запису, кому заявка видана і що не пізніше ніж за три робочі дні замовник її направив. Тому твердження суду першої інстанції, що спірна заявка між позивачем та відповідачем укладалася для виконання договору з ТОВ "ВіаЛогГруп" визнана апеляційним судом необґрунтованим та безпідставним.Оскільки судом не встановлено, хто є належним платником (замовником) для відповідача у спірному перевезенні, то висновки суду стосовно оплати або її відсутності також не ґрунтуються на належних доказах.

Кожна сторона, згідно ч.2 ст. 193 Господарського кодексу України, повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст. 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у випадках, передбачених законом або міжнародним договором, застосовує норми права інших держав.

П.9.2 Договору від 01.03.2010 передбачено, що за відсутності мирного врегулювання спору між відповідачем ОСОБА_2 та замовником ТОВ "ВіаЛогГруп" спір буде вирішуватися в арбітражному суді м. Москви. Одночасно п. 8.2 Договору передбачено до пред'явлення позову обов'язкове пред'явлення претензії, підтвердженої документально.

Відповідачем ОСОБА_2 не надано жодного доказу (повідомлення пошти, чеки, описи вкладення в цінні листи) того, що він взагалі звертався після настання строку платежу до замовника з претензією або позовом, оформленими належним чином відповідно до умов Договору та законодавства Російської Федерації. Надані до матеріалів справи тексти листів не містять назви "Претензія", до них не долучено належних додатків, бухгалтерських документів - рахунків, актів виконаних робіт, тощо, які підтвердили б, що вони взагалі мають відношення до спірного перевезення.

За таких обставин відповідач СПД ОСОБА_2 не довів, що ним було вжито всі заходи, передбачені Договором із замовником, для отримання платежів за перевезення для виконання своїх зобов'язань перед позивачем .

Крім того, п.5.1 Договору перевезення, укладеного сторонами, зазначає, що надання транспортних послуг здійснюється відповідно до чинного законодавства України. Тому згідно ст. 920 ЦК у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Згідно ст. 614 Цивільного кодексу України правочин, яким скасовується або обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним. З огляду на це не можна звільнити відповідача від відповідальності за прострочення сплати боргу, хоч він і посилається на ненадходження коштів від замовника.

Ч.2 ст. 614 ЦК покладає тягар доказу про відсутність вини на особу, яка порушила зобов'язання. Відповідач СПД ОСОБА_2 не надав судам жодного письмового доказу, який би доводив відсутність його вини. Згідно ст. 193 ч. 7 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобовязання або відстрочка з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

На цих підставах суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що висновок суду першої інстанції, щодоговір перевезення № 17/03/10 від 17.03.2010 р. укладений під відкладною умовою, аобовязок з проведення розрахунків з позивачем у відповідача виникає після проведення розрахунків замовника з відповідачем, є безпідставним.[/u]

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що строк виконання відповідачем обовязку договором не встановлений.

Згідно з ч.2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Вимога кредитора може предявлятися в будь - якій формі.

Відмовляючи позивачеві в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що матеріали справи не містять доказів предявлення позивачем такої вимоги відповідачу, тому в даному випадку строк виконання обов'язку з оплати виконаних позивачем транспортних послуг не настав.

Однак, такий висновок суду апеляційної інстанції суперечить матеріалам справи та встановленим судами обставинам, які встановили, що позивач направив відповідачу акт виконаних робіт, транспортні накладні та рахунок за перевезення від 24.03.2010, які відповідач отримав 29.03.2010, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення ( а.с. 14-20).

Надсилання рахунка-фактури та доданих до нього документів і є заявленням вимоги про оплату в розумінні ст.530 Цивільного кодексу України.

Крім того, у відповідності із ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин судом апеляційної інстанції повно всебічно встановлено обставини справи, однак, помилково застосовані норми процесуального та матеріального права, а саме ст. 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу, ст.530 Цивільного кодексу України, та прийнято помилкове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, оскільки судами попередніх інстанцій було повно встановлено всі обставини справи, проте невірно застосовано норми права, тому рішення і постанова по справі підлягають скасуванню та прийняттю нового рішення по суті.

У відповідності із ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові господарські витрати у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11110, 11111, Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 28.02.2011р. у справі № 43/263-10 та рішення господарського суду Харківської області від 01.12.2010 р. скасувати.

Позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 4500 (чотири тисячі п'ятсот) грн. заборгованості за транспортні послуги; 68,42 (шістдесят вісім) грн. 42 коп. три відсотки річних; 184,50 ( сто вісімдесят чотири) грн.50 коп. інфляційних втрат; 102 (сто дві) грн. державного мита з позовної заяви; 236 ( двісті тридцять шість) грн. послуг за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; 51 ( п'ятдесят одна) грн. державного мита з апеляційної скарги; 51 (п'ятдесят одна) грн. державного мита з касаційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати наказ.

Головуючий І. Ходаківська
Судді Т. Данилова
О. Муравйов

Відповідачем ОСОБА_2 не надано жодного доказу того, що він взагалі звертався після настання строку платежу до замовника з претензією або позовом

Я довів, що ваші твердження помилкові - довів. До чого Ваше бубніння?
Ви всі чотири рішення прочитали?
Ви ведете дискусію як в дитячому садку. І намагаєтеся перекрутити чітко написане.
Відповідачем по рішенню виступає експедитор. І йде мова, про те що він (експедитор) навіть не звертався до замовника з вимогою сплати кошти і не подавав на нього до суду, що додатково свідчить про порушення ним зобов'язання.
Смішно читати Ваші пости.

Смешно читать Ваши неуклюжие попытки прикрыть свою полную некомпетентность...
...а мои посты, кроме откровенных издевательств над убогими, 100% несут информационную составляющую по теме!!!


Если бы ответчики предоставили суду доказательства своих попыток получить с ЗАКАЗЧИКА деньги...
...все ваше "чітко написане" разлетелось бы в пух и прах!!!


Поэтому и предложено вам было - вначале поработать в АТП или ТЭК, а потом копипостить информацию из интернета!!!

Якщо маєте юридичне обгрунтування своєї позиції (і краще підтримане судовою практикою) - пишіть, будемо дискутувати.
А на Вашу непрофесійну маячню, хамські пости та клоунаду, позбавлену елементарної логіки, я більше відповідати не буду.

А Ви їм посміхайтеся і кажіть, що забезпечили. Що Ви хочете від мене почути? Законом на Вас не покладено обов'язок мати папірець з відміткою про проходження медогляду під час рейсу. Хочете перестраховуватися - тоді ставте штампики і далі. Щоб була практика, потрібно щоб хтось в суді їх взув.

Господарськими судами також встановлено, що відповідач у правовідносинах з позивачем діяв від свого імені, а не від імені іноземної фірми і заявку, яка має силу договору, на перевезення вантажу надавав також від свого імені, тобто був замовником перевезення, а позивач був виконавцем.

За своєю правовою природою укладений між сторонами даного спору договір є договором перевезення, відповідно до якого, згідно ч.1 ст.909 Цивільного кодексу України, одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довіреній їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Тому, посилання відповідача на положення пункту 5.1. договору, яким обумовлено, що експедитор оплачує надані перевізником послуги на підставі розрахунків перевізника шляхом безготівкових розрахунків, при умові наявності оплати даних послуг від замовника є безпідставними. До того ж, згідно банківських виписок з рахунка відповідача кошти за контрактом від іноземної фірми не поступали. Матеріали справи не містять відомостей про те, що відповідач звертався до іноземного замовника з претензією або позовом про стягнення коштів за даним перевезенням.

Приписами статей 509, 526 Цивільного кодексу України та статей 173, 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з судами попередніх інстанцій, що в порушення вимог ст.33 Господарського процесуального кодексу України відповідачем не підтверджено відповідними доказами наявність обставин, які звільняють його від виконання зобов'язання.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарськими судами дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому судові рішення відповідають чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для їх скасування немає.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з судами попередніх інстанцій, що в порушення вимог ст.33 Господарського процесуального кодексу України відповідачем не підтверджено відповідними доказами наявність обставин, які звільняють його від виконання зобов'язання.

Уважаемый Лоер-Транспорт.
С какой целью вы пытаетесь раскачать хрупкое суденышко отрасли народного хозяйства?
Все ваши действия будут расценены как контрреволюционный мятеж, а сами вы будете преданны обструкции.
В следующий раз хорошенько задумывайтесь, когда будете писать такую крамолу.
Это ж получается , что диспетчеруру оплачивать перевозку?
ГЛУПОСТИ.
Мы не позволим.

Как выбить с заказчика штраф за срыв загрузки?
Согласно Заявки договору, 20% от фрахта

Как возместить ущерб, если авто попало в яму

Фотографируйте яму, требуйте составления протокола на дорожников и жалуйтесь на бездействие госисполнителей
Расплачиваться за ямы на украинских дорогах приходится самим автолюбителям. А что, если заплатить не из своего кармана, а заставить ответить тех, кто строил дорогу и обязан ее содержать? Законодательство такую возможность предусматривает, да и прецеденты есть. Мы спросили юристов Алексея Святогора и Марину Гавяду о том, как это сделать правильно. Увы, алгоритм оказался непростым, а сам процесс долгим. А опыт опрошенных нами водителей, которые реально смогли добиться компенсации, и вовсе расстроил — в лучшем случае судебные разбирательства займут год, но есть и примеры, когда водители тратили на доказательство своей правоты по 3 года. Если ущерб небольшой, понятное дело, лучше решить проблему своими силами. А если крупный — можно пробовать судиться.
СБОР ДОКАЗАТЕЛЬСТВ
СВИДЕТЕЛИ. Сразу же ищите свидетелей, которые подтвердят, что яму по объективным причинам вы увидеть не могли — она не ограждена, отсутствует знак «Внимание» или «Плохая дорога».
Понятное дело, что свидетели не будут ждать с вами приезда ГАИ — в крупных городах их приходится ждать по 4—8 часов, но взять телефоны и имена не помешает. При составлении протокола нужно будет указать людей, видевших момент ДТП, а также их контакты. Также желательно взять номера телефонов у понятых, которых привлекают при составлении протокола (если на схеме «случайно» потом появятся изменения, их можно будет вызвать для того, чтобы они посмотрели на свои подписи). Неплохо найти свидетеля, который подтвердит, что в этом месте ямы уже давно.
ФОТО, ВИДЕО. Учтите, что такого рода доказательства должны быть получены лишь законным путем. Согласно разъяснению Конституционного суда по этому поводу, нужно указать (если в дальнейшем на суде будет такой вопрос), что вы снимали для себя, а не для того, чтобы специально привлечь дорожников к ответственности. Также указать в объяснении к протоколу, что есть фото- и видеоматериалы, которые хранятся на флеш-памяти (согласно ст. 65 Гражданского процессуального кодекса, это является доказательством). На фото должна быть четко видна дорога, видимые дорожные знаки, а также положение авто с привязкой к местности (например, на фоне остановки) — суд примет это как доказательство, если из отснятого видно, что яма незаметна.
ОБЩЕНИЕ С ГАИ. Согласно п. 2.3 ПДД, водитель должен быть внимательным на дороге, а пункты 12.1 и 12.3 гласят о том, что при выборе скорости необходимо учитывать дорожную обстановку, и в случае появления на полосе препятствия, которое водитель способен объективно обнаружить, сбавить скорость либо остановиться. За нарушение этого правила ст. 124 КоАП предусмотрен штраф от 340 грн либо лишение прав на срок от 6 до 12 месяцев.
Нужно четко объяснить инспектору, что либо яму вы не видели, либо после того как приблизились на достаточное для оценки ее размеров расстояние, поняли, что возможности ее объехать нет (справа и слева были машины); вовремя остановиться вы пытались, но не получилось (яму увидели слишком поздно). Если было темно и яма не огорожена/подсвечена, то можно просто указать, что ее видно не было. Кроме того, нужно отснять яму так, чтобы четко были видны ее размеры и глубина — для этого нужен сантиметр.
СОСТАВЛЕНИЕ СХЕМЫ И ПРОТОКОЛА
СХЕМА ДТП. Очень внимательно просмотрите схему ДТП, составленную гаишниками, отметьте на ней все замечания, которые вы смогли обнаружить. Часто судьи при рассмотрении дела указывают на то, что на схеме не видно тормозного пути. Прямо там напишите причину, по которой его не видно, например, работа АБС или дождь.
ВЫЗОВ ДОРОЖНИКОВ. Потребуйте у инспекторов ГАИ вызова на место ДТП представителя владельца дороги, например, ДЭУ. «Дорожник» должен выехать на место ДТП и поставить свою подпись на схеме. Если по штатному расписанию обязанность следить за дорогой лежит именно на нем, желательно потребовать, чтобы он тут же написал пояснение.
ЕСЛИ ПРОТОКОЛ СОСТАВЛЯЮТ НА ВАС
Требуйте переноса рассмотрения дела на основании того, что нуждаетесь в юридической помощи. Пояснения можно дать через некоторое время в ГАИ, явившись туда по вызову следователя-дознавателя с юристом. В ГАИ нужно настоять на том, чтобы протокол составили на должностное лицо, ответственное за состояние дорог.
Если протокол, несмотря ни на что, составили на вас, после него должен последовать админсуд.
Протокол также может отменить начальник того подразделения ГАИ, сотрудник которого его составлял.
ЕСЛИ ПРОТОКОЛ СОСТАВИЛИ НА ДОРОЖНИКОВ
Далеко не всегда сотрудники ГАИ обвиняют в таком ДТП (попадании в яму) водителя. В таком случае инспектор составляет протокол на сотрудника предприятия-владельца дороги, который обязан следить за ее состоянием — согласно п. 1.5 ПДД действия либо бездействие участников дорожного движения не должны создавать опасность либо помеху для движения, угрожать жизни и здоровью. Ответственность за это предусмотрена ст. 140 КоАП (нарушение правил, норм и стандартов, которые касаются обеспечения безопасности дорожного движения при содержании автодорог и улиц…) в виде штрафа 1020—1360 грн. В этом случае нужно получить в ГАИ копию протокола (либо постановления админсуда о привлечении должностного лица к ответственности) и вместе с ней отправляться в суд (с гражданским иском про возмещение ущерба) либо страховую компанию (если есть полис КАСКО).
СТРАХОВАЯ КОМПАНИЯ
Если есть полис КАСКО, нужно сразу же сообщить о ДТП страховую компанию, провести оценку ущерба и подавать документы на возмещение. Часто страховщики оказывают юридическую помощь в споре с дорожниками, присылают на суд своего представителя (если протокол составлен на автовладельца). После возмещения ущерба автовладельцу, страховщики подают иск на дорожников самостоятельно
ПОДГОТОВКА К СУДУ*
Доказательствами являются любые данные, которые имеют отношение к делу. В зависимости от ситуации (выбранной линии защиты), можно выслать запросы:
— в МЧС и/или Гидрометцентр о погоде в момент ДТП;
— в «Автодор» о том, когда последний раз был ремонт этого участка;
— в ГАИ о том, кто является владельцем дороги;
— в Госстандарт Украины о том, в каком состоянии должна быть дорога в соответствии с ДСТУ 3587-97. Согласно с ним, предельные размеры просадок, выбоин и других дефектов не должны превышать15 смв длину,80 смв ширину и5 смв глубину — несоответствия должны устранять в течение 7 дней после их выявления.
*Если вы опротестовываете протокол у начальника ГАИ, эти документы можно показать и ему.
ЭКСПЕРТИЗА УЩЕРБА
И для страховой компании, и для суда нужно провести экспертизу автомобиля — заказать ее можно у любого эксперта, который имеет лицензию. Оценка ущерба является неотъемлемой частью иска, который вы предъявляете дорожникам.
В СУДЕ (АДМИНДЕЛО)
На суде по административному делу вам нужно доказать, что ПДД вы не нарушали — лучше всего воспользоваться помощью адвоката (такое заседание стоит порядка 300—400 грн), и опротестовать протокол ГАИ. А также привести упомянутые выше доказательства своей невиновности, а также показания свидетелей. Также нужно подать ходатайство о вызове в суд представителя дорожников и инспектора, составившего протокол. Аргументы инспектора о том, что водитель ехал слишком быстро и не остановился из-за этого либо не объехал яму легко опровергнуть, указав на п. 12.9 ПДД, который запрещает резко тормозить, резко менять положение авто на дороге и ехать слишком медленно.
В СУДЕ (ГРАЖДАНСКИЙ ИСК)
Требовать нужно возмещения и морального, и материального ущерба, и расходов на экспертизы и юридическую помощь (в двух последних пунктах нужно взять счета от адвоката и эксперта).
Представитель дорожной службы, скорее всего, будет затягивать дело, требуя повторной экспертизы, а если вы уже успели отремонтировать свой автомобиль, ее провести довольно сложно. Но если нет, затраты на экспертизу в конечном итоге лягут на тех же дорожников. Чтобы у них не было соблазна слишком долго тянуть, сразу же нужно требовать ареста счетов автодорожной службы на сумму иска.
Учтите, что заседаний может быть 10—12. Кроме того, после вердикта суда может еще и последовать апелляция. Так что дело затянется надолго (с учетом того, что до этого был административный суд).
ПОСЛЕ СУДА
Опыт показывает, что денег у дорожников всегда «нет», а Государственная исполнительная служба неохотно выбивает такие долги — дороги ремонтируются обычно из местного бюджета, из него же получает зарплату и госисполнитель. По этой же причине очень неохотно и долго принимают решения в пользу автовладельцев и суды — они также получают деньги из того же бюджета. Но настойчивость и жалобы на бездействие госслужащих в конечном счете позволяют получить возмещение ущерба. И если все пострадавшие пойдут в суд и добьются решения в свою пользу, то в высоких кабинетах все-таки задумаются: может, дешевле вовремя и качественно ремонтировать дорожное покрытие?
Автор: Бовсуновский Владислав